Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
— Я помітив, що у вас у різних місцях будинку розставлені ключки для гольфа.
— Так. Я сьогодні ночувала сама.
— Я б на вашому місці поїхав до готелю. Про мене, звичайно, вживайте власних застережних заходів. Проте сподіваюся, ви розумієте, що ключкою для гольфа нападника легко можна вбити.
— Гм.
— Якщо таке станеться, то вас, очевидно, притягнуть до судової відповідальності за вбивство через необережність. Якщо ж ви повідомите, що розставили ключки замість зброї, то це вже зможуть кваліфікувати як умисне вбивство.
— Значить, я повинна…
— Не продовжуйте. Я знаю, що ви збираєтеся сказати.
— Якщо хто-небудь на мене нападе, то я вже по-всякому маю намір проламати цій людині довбешку.
— Я вас розумію. Але сенс залучення «Мілтон сек’юриті» якраз у тому, щоб у вас була альтернатива. Ви зможете викликати допомогу і, головне, не опинитеся в ситуації, коли вам доведеться проламувати чиюсь довбешку.
— Добре.
— І до речі, чим вам допоможуть ключки, якщо нападник прийде з вогнепальною зброєю? Запорука безпеки в тому, щоб на крок випереджати того, хто хоче заподіяти вам шкоду.
— А що мені робити, якщо в мене з’явився переслідувач-маніяк?
— Постарайтеся не дати йому шансу здобути ваше довір’я. На цю хвилину ситуація така: ми закінчимо установлення устаткування лише днів через два, і після цього нам буде необхідно ще поговорити з вашим чоловіком. Він повинен отримати таку ж інформацію про систему безпеки, як і ви.
— Авжеж.
— До того часу мені б, чесно кажучи, не хотілося, щоб ви тут жили.
— Я не можу нікуди переїхати. Чоловік повернеться додому за кілька днів. Але ми обоє доволі багато їздимо, і хтось із нас періодично залишається тут наодинці.
— Розумію. Але йдеться про кілька днів, поки ми встановимо устаткування. Не могли б ви поки що пожити у когось із знайомих?
У Еріки промайнула думка про квартиру Мікаеля Блумквіста, але вона згадала, що зараз це не найкраща ідея.
— Дякую, але я все-таки краще залишусь удома.
— Цього я і боявся. У такому разі мені б хотілося, щоб до кінця тижня у вас хто-небудь пожив.
— Гм.
— До вас може на якийсь час переїхати хтось із знайомих?
— Напевно. Але не о пів на восьму вечора, якщо в мене по задньому двору розгулює божевільний убивця.
Давид Русин ненадовго задумався.
— Гаразд. Ви б не заперечували проти компанії співробітника «Мілтон сек’юриті»? Я можу зателефонувати і довідатись, чи вільна сьогодні увечері дівчина на ім’я Сусанн Ліндер. Вона напевно не проти заробити кілька зайвих сотень.
— Скільки це коштує?
— Про це вже домовляйтеся з нею, за межами всіх формальних договорів. Але я справді не хочу, щоб ви залишалися тут наодинці.
— Я не боюся темряви.
— Це я вже зрозумів, інакше б ви сьогодні тут не ночували. Але Сусанн Ліндер до того ж колишній співробітник поліції. І це як виняток. Організація особистої охорони — зовсім інша річ і досить дорога.
Серйозний тон Давида Русина подіяв. Еріка Берґер раптом усвідомила, що цим діловим тоном він обговорює небезпеку, що загрожує її життю. А якщо вважати, що страхи перебільшені, і не брати до уваги його професійну стурбованість, тоді навіщо було взагалі телефонувати до «Мілтон сек’юриті» і просити їх установити сигналізацію?
— Гаразд. Телефонуйте. Я постелю їй у кімнаті для гостей.
Лише близько дев’ятої вечора Моніка Фігуерола і Мікаель Блумквіст, загорнувшись у простирадла, вийшли на кухню і зробили нашвидкуруч собі салат з макаронів, тунця, бекону та інших залишків, що були в холодильнику Моніки. Цю вечерю вони запивали водою. Раптом Моніка Фігуерола захихикала.
— Що таке?
— Підозрюю, що Едклінт був би трохи шокований, якби побачив нас зараз. Звелівши мені тримати тебе під контролем, він навряд чи мав на увазі заняття сексом.
— Почала все це ти. Мене поставили перед вибором: іти доброхіть або в кайданках.
— Я знаю. Проте тебе не довелося довго вмовляти.
— Може, ти і не усвідомлюєш — хоча думаю, ти все чудово розумієш, — що ти просто втілений секс. Який же чоловік проти такого встоїть?
— Дякую. Проте я не така вже сексуальна. І не надто часто займаюся сексом.
— Гм.
— Це правда. Не так багато людей, з якими у мене доходить до ліжка. Цієї весни я зустрічалася з одним хлопцем, але там усе кінчено.
— Чому ж?
— Він досить милий, але у нас виходило свого роду сумненьке змагання з армрестлінгу. Я була сильніша за нього, і він цього не витерпів.
— Он як.
— Ти теж із тих, кому хочеться потягатися зі мною в рукоборстві?