Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Дороги загачували вози, наповнені баклажанами. Врожай яскраво-помаранчевих гарбузів і пурпурових гострокоренів уже зберігався у коморах. На полях копали картоплю. Перед крамницею Гембрі на різьблених фігурах вартових висіли амулети на врожай.
Всі дівчата Меджису шили костюми на Ніч Жнив (часом схлипуючи над ними, коли робота просувалася повільно) і мріяли про хлопців, з якими танцюватимуть у павільйоні «Зеленого серця», їхнім маленьким братикам не давали спати думки про ігри й призи, які вони здобудуть на карнавалі. Навіть їхні батьки, хоч і стомлені, з болем у руках і спині, думали про принади Свята Жнив.
Наостанок змахнувши зеленим рукавом, літо пішло, і настала пора врожаю.
Реї було начхати на Жнивні танці чи карнавальні ігри, проте спалося їй аж ніяк не краще, ніж тим, хто про них мріяв. Всі ночі аж до самого світанку вона лежала без сну на своєму смердючому солом’яному матраці й нетямилася від ненависті. Якось уночі, невдовзі після розмови Джонаса з канцлером Раймером, вона вирішила напитися до нестями. Але її діжка з ґрафом майже спорожніла, і це, ясна річ, тільки погіршило її настрій. Повітря струсонули прокльони.
І саме тоді, коли вона втягнула повітря, щоб розродитися новою порцією лайки, їй стрелила чудова думка. Просто блискуча. Вона хотіла, щоб Сюзен Дельґадо відрізала собі коси. З невідомих причин цього не сталося… але ж вона таки щось знала про дівулю, чи не так? Щось цікавеньке, еге ж, дуже пікантне.
Рея не мала жодного бажання йти з тим, що знала, до мера Торіна, бо плекала надію (мабуть, даремну), що він забув про свій чарівний кристал. А от тітонька дівчини… що, як Корделія Дельґадо дізнається, що її небога не лише втратила цноту, а й упевнено простує шляхом повії? Рея сумнівалася, що Корделія побіжить із цим до мера (та жінка була снобкою, але не дурепою), та все одно це те саме, що пустити кота в голубник, еге?
— Няв!
До речі, про котів: Чахлик стояв на ґанку в світлі місяця й дивився на хазяйку водночас із надією та недовірою. Страхітливо посміхаючись, Рея розкрила обійми.
— Ходи до мене, золотце! Ходи, мій солоденький!
Витлумачивши це як вибачення, Чахлик радо стрибнув хазяйці на руки й голосно замуркотів, коли Рея заходилася облизувати йому боки своїм старим жовтуватим язиком. Тієї ночі Коос уперше за весь тиждень спав глибоким сном. А наступного ранку, коли вона взяла до рук кристал, його туман миттю розвіявся. Цілісінький день вона була прикута до кулі: шпигувала за людьми, яких ненавиділа, майже нічого не пила і геть нічого не їла. З трансу вийшла лише ближче до сутінок і збагнула, що так нічого й не зробила, щоб покарати ту малу нахабну шляйку. Але Рею це не засмутило. Тепер вона знала, що можна зробити… а наслідки могла побачити в кристалі! Протести, лемент, звинувачення — все-все! Вона побачить, як Сюзен ридає. О, найсолодша мить — бачити її сльози.
— Мій маленький врожайчик, — поділилася вона радістю з Ермотом, який проповз її ногою в те місце, де їй найбільше подобалося його відчувати. Еге, не всякий чоловік зробить тобі так приємно, як це вмів робити Ермот. Сидячи зі змією між ніг, Рея розреготалася.
— Не забудь, ти обіцяв, — нервово сказав Алан, коли вони почули цокіт Вітрових копит. — Тримай себе в руках.
— Добре, — сказав Катберт, маючи, проте, щодо цього певні сумніви. Поки Роланд у супроводі своєї великої тіні їхав уздовж довгого крила барака і заїжджав на подвір’я, Катберт нервово стиснув руки в кулаки. Примусив їх розтиснутися. Але спостерігаючи, як Роланд злазить з коня, знову мимохіть стиснув, впинаючись нігтями в долоні.
«Черговий раунд, — подумав Катберт. — О боги, як вони мене дістали. До печінок».
Минулого вечора сварка розгорілася через голубів. Катберт хотів надіслати голубом звістку про цистерни з нафтою, Роланд був проти. Вони посварилися. Хоча ні, не так (це теж доводило його до сказу, шарпало нерви, як виття тонкоходу), Роланд із ним не сварився. Тими днями він навіть не завдавав собі клопоту сваритися. Його погляд завжди був відсторонений, наче з друзями перебувала лише його тілесна оболонка, а решта — розум, душа, дух, ка — залишилася з Сюзен Дельґадо.