Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Вони вважають Меджис осередком тиші і спокою.

— Еге ж, сільська ідилія, саме так, без сумніву. Їм відомо, що їхній спосіб життя — шляхетність, лицарство, поклоніння перед предками — невдовзі накаже довго жити. Можливо, остання битва відбуватиметься й за двісті коліс на північний захід од їхніх кордонів, але коли Фарсон пустить проти них свої вогненні карети й роботів, то хвиля війни докотиться й на південь. У Внутрішніх бароніях є такі люди, що нюхом відчули цей прихід ще двадцять чи більше років тому. Цих малих відрядили сюди не для того, щоб вони викривали ваші таємниці, Раймере; такі люди не посилають своїх малих туди, де на них може чатувати небезпека. Їх вислали сюди, щоб не крутилися під ногами, от і все. Звісно, від цього вони не стали сліпими чи дурними, але, заради богів, давайте міркувати тверезо. Це ж малі діти.

— Що там у них у бараку ще може бути?

— Може, щось таке для передавання звісток. Найімовірніше — геліоґраф. А десь за межами Петлі який-небудь пастух або фригольдер, ласий до грошей, хтось, кого вони навчили читати повідомлення і передавати їх далі або відносити власноруч. Але невдовзі передавати якісь там звістки буде пізно, чи ж не так?

— Можливо. Проте не пізно зараз. Діти вони чи ні, та вони мене турбують.

— Запевняю вас, причин хвилюватися нема. Дуже скоро я буду заможний, а ви так і просто багатієм. Самим мером, якщо забажаєте. Хто вам завадить? Торін? Він тюхтій. Корал? Та вона сама допоможе вам його пов’язати, клянуся. А, може, ви навіть бароном захочете стати, якщо цей титул ще можна буде воскресити, — помітивши, як зблиснули в Раймера очі, Джонас посміхнувся. В колоді саме нагодився Матвій, і він поклав його до решти Канцлерів. — Так, я нюхом чую, чого воліє ваша душа. Золото й коштовності — це чудово, але ніщо так не підносить тебе у власних очах, як люди, котрі перед тобою б’ють поклони, чи не так?

— Вони, напевно, вже побували на пасовиськах, — сказав Раймер.

Джонасова рука застигла над розкладом карт. Ця думка і його самого вже не раз навідувала, особливо впродовж останніх двох тижнів.

— Як ви гадаєте, скільки часу потрібно, щоб порахувати наші неводи, човни і трали? — спитав Раймер. — Вони вже мають бути на Крутоярі, рахувати корів і коней, нишпорити по коморах, вивчати ґрафіки приплоду. Вони мали там бути ще два тижні тому. Якщо тільки не знали, що там знайдуть.

Джонас збагнув, на що натякає Раймер, але не йняв віри. Він просто не міг повірити, що хлопці, які голилися лишень раз на тиждень, були здатні на таке віроломство.

— Ні, — сказав він. — Це ваше боязке серце вам підказує. Вони так стараються зробити все правильно, що повзають довкруж, як старі шкарбани з поганим зором. Зовсім скоро вони вже будуть на Крутоярі, а там пнутимуться зі шкіри, щоб усе гарненько полічити.