Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Рейнолдз вочевидь збентежився.
— Я думав… тобто я гадав, що мер Торін…
— Гарт Торін не бажає знати жодних подробиць нашої домовленості з Добрим Чоловіком, — сказав Раймер. — Його цікавить щодо цього лише доля прибутку, пане Рейнолдз. Його думки зараз зайняті тим, щоб Свято Жнив пройшло гладко і щоб його оборудка з юною леді… успішно добігла кінця.
— Еге, ви дуже дипломатично висловлюєтесь, — із меджиським акцентом промовив Джонас. — Але оскільки Рой має трохи спантеличений вигляд, я йому перекладу. Мер Торін більшість часу проводить у сортирі, смикаючи себе за краника і мріючи, що його кулак — це поцька Сюзен Дельґадо. Готовий закластися, що коли мушля нарешті розтулиться і її перлина лежатиме перед ним, він не зможе її взяти — його серце лусне від збудження і він впаде на неї мертвий. Атож!
Діпейп знову по-ослячому затикав. І тицьнув ліктем Рейнолдза.
— А він у цьому тямить, га, Клаю?
Рейнолдз вишкірився, але стурбований вираз із його очей не зник. Раймер видушив із себе посмішку, тонку, як крига в листопаді, і показав на сімку, яка щойно вискочила з колоди.
— Червоне на чорне, мій дорогий Джонасе.
— Я вам не дорогий, — сказав Джонас, кладучи сімку бубен на вісімку тіней, — добре собі це затямте. — Тоді до Рейнолдза і Діпейпа: — Що вам, хлопці, ще треба? Ми з Раймером оце збиралися трохи побалакати.
— Може, ми всі разом помізкуємо, — запропонував Рейнолдз, кладучи руку на спинку стільця. — Подивимося, чи ми мислимо одностайно.
— Не думаю, — Джонас роздратовано змішав свої карти, і Клай Рейнолдз хутко прибрав руку зі стрільця. — Кажіть, що хотіли, і відвалюйте. Вже пізно.
— Ми тут думали, що нам час піти на смугу К, — сказав Діпейп. — Позирити там. Переконатися, чи той старий у Рітці казав правду.
— І що в них там ще є, — вставив Рейнолдз. — Ми вже не можемо собі дозволити гаяти час і вичікувати нагоди. Може, в них там…
— Що? Револьвери? Електричні лампи? Феї в пляшках? Я поміркую над цим, Клаю.
— Але…
— Я сказав, подумаю. Ідіть обидва нагору, назад до своїх фей.
Рейнолдз і Діпейп подивилися на нього, перезирнулися між собою і відступили від стола. Раймер проводжав їх зі своєю тонкою посмішкою.
Біля підніжжя сходів Рейнолдз повернувся. Джонас саме тасував карти. Питально звів кущуваті брови.
— Одного разу ми вже їх недооцінили і вони виставили нас йолопами. Я не хочу, щоб це сталося знову. Ось і все.
— У тебе досі коле в дупі через той випадок? У мене теж. Повторюю ще раз: вони заплатять. Я вже підготував докладний рахунок, і коли настане час, я його їм пред’явлю. Але зробити перший крок вони мене не змусять. Час на нашому боці, а не на їхньому. Затямив?
— Так.
— Спробуєш запам’ятати?
— Так, — повторив Рейнолдз, наче вдоволений.
— Рою? А ти мені довіряєш?
— Еге ж, Елдреде. Цілковито, — Джонас похвалив його за гарну роботу в Рітці, і тепер Діпейп підтакував йому, як кобель, що чує запах сучки.
— Тоді йдіть нагору, обидва, і дайте мені поговорити з босом. Я вже надто старий, щоб засиджуватися аж так допізна.
Коли ті піднялися нагору, Джонас знову розклав карти й окинув поглядом залу. Там покотом спало близько дюжини пияків, включаючи піаніста Шеба і вишибайла Гавкучого. Поблизу не було нікого, хто міг би підслухати тиху розмову, навіть якби хтось із п’яниць, що хропіли, з якоїсь причини і вдавав із себе сплячого. Джонас поклав червону королеву на чорного лицаря і подивився на Раймера.
— Кажіть своє слово.
— Взагалі-то ті двоє вже все сказали за мене. Надлишок мізків сеєві Діпейпу не загрожує, а от Рейнолдз видається мені досить кмітливим. Адже так?
— Трапляється й таке, що Клай шурупає. Коли поголиться і коли місяць такий, як треба, — згодився Джонас. — Тобто ви прибули сюди з Будинку-на-набережній, щоб повідомити мені, що до цих трьох малят треба придивитися?
Раймер пересмикнув плечима.
— Може, й так. І кому, як не мені, цим займатися. Але що ми будемо шукати?
— Саме це ви й маєте з’ясувати, — Раймер постукав по одній з Джонасових карт. — Це канцлер.
— Еге. Майже так само бридкий, як і той, з яким я зараз сиджу, — Джонас поклав канцлера (то був Павло) на свій ряд карт. Наступним витяг Луку і поклав поряд із Павлом. Петро і Матвій десь ховалися. Джонас недоброзичливо зиркнув на Раймера. — Ви приховуєте це краще, ніж мої хлопці, але нервуєтеся не менше за них. Хочете знати, що там, у бараці? То я вам скажу. Запасні чоботи, портрети матусь, смердючі шкарпетки, жорсткі простирадла з-під хлопчиків, яких привчили, що бігати за вівцями — це для людей другого сорту… а ще десь сховані револьвери. Скидається на те, що під дошками підлоги.