Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Він подивився на дошку і посунув убік фігуру, що перебувала за Сховком. Почав діяти і таким чином став уразливим… хоча, подумав Роланд, навряд чи йому загрожує щось серйозне, бо з помічника Дейва супротивник ніякий.
— Бачу, зараз ви виконуєте функції солі Баронії, — сказав Роланд, кивком голови вказуючи на зірку, прикріплену до Джонасової сорочки.
— Тільки на сіль і вистачає, — досить приязно відповів Джонас. — Людина зламала ногу. Я тут лише підмога.
— А сей Рейнолдз і сей Діпейп? Вони теж підмога?
— Атож. Як просувається ваша праця з рибалками? Я чув, повільно.
— Нарешті скінчили. Не так робота, як ми невправні. Але ми не хочемо поїхати звідси, осоромившись. Достатньо й самої причини нашого приїзду. Як-то кажуть, перегони виграє той, хто повільно й невпинно просувається до мети.
— Подейкують, — погодився Джонас. — Хто б вони не були, ті, хто подейкує.
Десь углибині будинку почувся шум води: хтось злив в унітаз. «А гембрійський шериф незле влаштувався, при повному комфорті», — подумав Роланд. Сходи зарипіли під чиїмись важкими кроками, і за мить усі побачили Герка Ейвері. Однією рукою він застібав пасок, другою витирав широке спітніле чоло. Вправність його рухів викликала в Роланда повагу.
— Хух! — вигукнув шериф. — Вчорашня квасоля довго не затрималася, — він перевів погляд з Роланда на Катберта і потім знову на Роланда. — Привіт, хлопці! Не хочеться рахувати сітки в таку мокроту?
— Сей Деаборн щойно повідомив, що з цим вони покінчили, — Джонас зачесав своє довге волосся назад кінчиками пальців. Клай Рейнолдз за його спиною знову прихилився до дошки оголошень, зиркаючи на Роланда і Катберта з відкритою неприязню.
— Ге? Ну то добре. Що далі, молодь? Ми можемо вам чимось помогти? Бо нам до вподоби простягати руку помочі. Саме так.
— Взагалі-то так, — Роланд дістав з-за пояса список. — Маємо вже переходити до Крутояру, але не хотіли б нікому завдати клопотів.
Шкірячись на всі кутні, помічник Дейв висунув свого Зброєносця з-поза Сховку. І його миттю загарбав Джонас, оголивши весь Дейвів лівий фланг. Усмішка Дейва зів’яла, поступившись місцем порожнечі й збентеженню.
— Як це ти так?
— Легко, — всміхнувся Джонас і відштовхнувся подалі від столу, щоб бачити решту людей в кімнаті. — Затям, Дейве, я граю, щоб виграти. Нічого не вдієш, така в мене натура, — тепер він звертався до Роланда. І усмішка поширшала. — Як заявив скорпіон дівчині, що помирала: «Ти ж знала, що я отруйний, коли піднімала мене».
Погодувавши худобу, Сюзен попростувала до холодної комори взяти сік, який звикла пити вранці. Тітки, що стояла біля димоходу й спостерігала за нею, вона не помітила. Тож коли Корделія заговорила, дівчина аж підскочила від несподіванки. Її вразив не так несподіваний голос, як холодні нотки, що в ньому бриніли.
— Ти його знаєш?
Глечик із соком ковзнув з її пальців, і Сюзен, щоб не впустити його, підставила під денце руку. Помаранчевий сік був надто дорогоцінний, щоб його розливати, особливо о цій пізній осінній порі. Обернувшись, вона побачила тітку біля дровітні. Сомбреро Корделія вже повісила на гачок біля вхідних дверей, але накидка і забрьохані чоботи досі були на ній. Великий ніж лежав на дровах, досі не очищений від зеленої гички гострокореня. Голос був холодний, але очі аж палали підозрою.
Зненацька Сюзен відчула, що в голові запанувала дивовижна ясність. «Скажеш „ні“ — тобі кінець, — подумала вона. — Спитаєш, кого, тобі, мабуть, теж кінець. Кажи…»
— Я знаю їх обох, — недбало проказала вона. — Познайомилися на учті. До речі, ти теж з ними знайома. Ти налякала мене, тітонько.
— Чого він так з тобою вітався?
— Звідки я маю знати? Може, йому так хотілося.
Тітка блискавкою метнулася вперед, ковзнулася в брудних черевиках, відновила рівновагу і вхопила Сюзен за руку. Тепер її очі палали від люті.
— Не смій так зухвало зі мною розмовляти, дівчино! Не смій зі мною капризувати, міс О-Яка-Краля, бо я тебе…
Сюзен так рвучко висмикнула руку, що Корделія від несподіванки заточилася і могла би впасти, якби під рукою не нагодився стіл. Брудні сліди чобіт на чистій підлозі кухні виглядали як звинувачення.
— Ще раз так мене назвеш, і я… я дам тобі ляпаса! — закричала Сюзен. — Клянусь!
Корделія вишкірилася в черствій безжальній посмішці.
— Вдариш єдину живу кревну родичку свого батька? Будеш такою паскудою?
— А чом би й ні? Хіба ти мене не била, тітонько?