Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
При світлі плафона, що спалахнув на столі, Бунелик побачив бліде обличчя Шперлінга і чорні дула пістолетів.
— Рус, хенде хох!
Кисельова схопили в цеху. Закували в наручники, кинули в машину.
Допитували в тому ж похмурому підвалі, де колись вони стояли обличчям до стіни. Той же гладкий офіцер із значком-свастикою, жуючи ковбасу, задавав їм запитання. Росіянам потрібна була карта? Вони хотіли тікати? Хто підбурював їх до втечі? Вони комуністи?..
Бунелик та Кисельов заявили, що про карту вперше чують. Тоді в підвал привели білоруску. На очній ставці вона повторила зізнання. Та друзі зрозуміли: гестапівцям невідомо про головне.
Через кілька днів скривавлених, побитих їх штовхнули в якусь закурену кімнату із заґратованим вікном. За столом сидів сивий німець у темному костюмі.
— За підготовку до втечі з імперського підприємства, згідно законів воєнного часу, вас засуджено на довічне ув'язнення в концентраційних таборах, — не підводячи голови, завчено проговорив він. — Це трохи гірше, ніж теліпатися на шибениці. Все! Виведіть їх!
З дахів будинків падали дзвінкі краплини. Пригрівало весняне сонце, віяв теплий вітерець. «Прощайте, товариші…» Бунелик думкою перенісся до друзів, які залишалися в сілезькому місті й навіть не знали про те, що його й Кисельова спіткало нещастя. Гірко було визнавати, що таємниця «Ардельт-верке» разом з ними зникне в безвість.
З Вроцлава їх відправили в Маутхаузен, де вдень і вночі клубочився ядучий дим крематоріїв. Скоро доля розлучила їх.
Сліди обох загубилися…
Купа вугілля на подвір'ї «Ардельт-верке» поступово танула, пальне поглиналося заводськими печами. Підгрібаючи якось залишки вугілля, робітники натрапили на цупкий пакунок з клейонки, перев'язаний шпагатом. Німець-вартовий, що походжав поруч, вирвав із рук в'язня-поляка знахідку, розрізав тесаком шпагат. З пакунка посипались… фотознімки.
Ріхарда Шперлінга заарештували того ж дня. Його повезли до міста в гестапівській малині. Як тримався німець під час допитів, невідомо. Але ті, хто був свідками останніх хвилин його життя, розповідали, що помирав він достойно. Шперлінга розстріляли на подвір'ї «Ардельт-верке», зігнавши до місця страти всіх робітників — і німців, і іноземців.
Через роки
Доцент Новосибірського медичного інституту Стефан Антонович Шредерс, повернувшись із роботи, відпочивав, гортаючи новий журнал «Прага — Москва». Шредерса зацікавила стаття чехословацького вченого Карела Гануша, колишнього в'язня табору Маутхаузен. Гануш писав про своїх друзів-антифашистів, про людей сміливих і мужніх, які в умовах гітлерівського табору-катівні не припиняли боротьби. Увагу Шредерса привернули в статті два слова: «Професор Василь». Доцент гарячково пробіг очима журнальну сторінку. «Професором Василем» товариші по підпіллю називали Бунелика. Слідом за псевдонімом Шредерс побачив у статті й повне ім'я людини, яку вважав давно загиблою.
Ще ніколи в житті доцент так не хвилювався, як того вечора. Давно працює він у сибірському місті. У відбудованому Волгограді очолює один із районних відділів народної освіти Олексій Биков. У Боровичах, поблизу Новгорода, трудиться на посаді заступника директора великого підприємства колишній член підпільного антифашистського центру в Сілезії Василь Шморгуи. Вони дожили до Дня Перемоги. А Бунелик та Кисельов…
Робітник із відсіченими пальцями правиці приніс від них із «Ардельт-верке» записку. Шредерс та його друзі зрозуміли її зміст: Василь Бунелик та Михайло Кисельов виконали завдання. Залишався останній етап операції — переправити добуті відомості про таємну зброю гітлерівців на Батьківщину. Биков, Шредерс і Шморгуи готувалися до цього. Але зв'язок із посланцями на «Ардельт-верке» обірвався…
Шредерс схопився, накинув пальто, вибіг на вулицю.
З Новосибірська до Львова того ж вечора полетіла телеграма. А через деякий час Василь Родіонович Бунелик обіймав Стефана Антоновича на львівському вокзалі. І не було кінця спогадам.
Шредерс провів у «воскреслого» друга цілий місяць. І про що б не говорили вони, перед очима стояв Михайло Васильович Кисельов.
Минуло ще два роки.
Думки про долю інженера не давали Бунеликові спокою. А може?..
Влітку, одержавши відпустку в школі-інтернаті, де він працював учителем, Василь Родіонович поїхав до Києва. Походив знайомими вулицями, побував на колишній Сінній площі. Почав пригадувати, як випадково зустрілися в заповненому арештованими шкільному коридорі з Кисельовим, як вони стояли біля шафи. Кисельов говорив тоді… Він же назвав тоді номер будинку, з другого поверху якого стрибнув уночі! Невже не згадається та розмова, невже?.. Бунелик напружував пам'ять. І раптом наче ще раз почув з уст інженера і номер дому, і назву провулка. Майже бігцем кинувся вниз, до Дніпра.