Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
— Спокій, Василю, і увага. Не гарячкуй! Навіть після ознайомлення з цехами не завжди одразу розумієш, що в них виготовляється. А ми з тобою поки що не бачили нічого, крім автомашин, купи вугілля та цієї лазні. Хвилюватися рано.
На кілька днів про двох новачків, здавалося, забули. Вони вставали вдосвіта, ковтали з бляшанки каламутну ерзац-каву, що видавалася замість сніданку, й до пізнього вечора старанно мили швабрами, не шкодуючи води, кахлеві стіни та підлогу лазні. В сутінках поверталися до барака, що стояв на території заводу, сьорбали юшку з брукви й лягали на нари. На серці було тоскно, тривожно.
На заводі працювало ще кілька росіян та українців. Молодий хлопчина, тезка Бунелика, водій грузовика, забігши якось до лазні, повчав новачків:
— Не переривайтеся, дядьки, квацяйте швабрами абияк, тільки б не сидіти. Німці побачать, що дуже ви трудолюбиві, примусять мити ці стіни по сто разів на день. Через тиждень із ніг впадете на таких харчах. А коли з розумом, то на цій роботі можна трохи протягти.
Але їм не довелося довго працювати в лазні. Незабаром прийшов німець у синій спецівці, запитав, чи розмовляє хтось із них по-німецькому?
— Я розмовляю, — відповів Бунелик.
— Ходи зі мною. А ти зачекай, — кивнув він Кисельову. — Я повернуся й виведу тебе в цех, де потрібні чорнороби.
Бунелик рушив за німцем до приземкуватої двоповерхової споруди, що сіріла осторонь заводських корпусів. Пройшли коридором, зупинилися біля дверей, на яких світилася скляна табличка: «Не входити! Апаратуру ввімкнено!»
Німець постукав:
— Алло, Шперлінг! Я привів його…
Табличка згасла, двері одчинилися. Бунелик переступив поріг і опинився в півтемряві. З глибини кімнати блимали фосфоричним світлом якісь прилади. На стелі загорівся плафон — у кімнаті заблищав нікель численних апаратів. На довгому столі стояли фарфорові ванночки, фотозбільшувач, з квадратового отвору в стіні тяглася стрічка портативного транспортера. У великій білій раковині під струменями води, що дощем лилася із сітчастих кранів, плавала фотоплівка.
Німця у спецівці в лабораторії вже не було. Перед Бунеликом стояв невеликий міцний чолов'яга, вже немолодий, з густою рудуватою шевелюрою. Сірі очі уважно вивчали Василя.
— З Росії?
— Так.
— Працював із рентгенапаратурою?
— Працював, — Бунелик намагався приховати хвилювання.
Про рентгенівську апаратуру він мав досить туманне уявлення: його знання в цій галузі обмежувалися тими відомостями, що їх встиг передати йому Кисельов перед їхнім приходом на завод. Вони розраховували на те, що працюватимуть разом, і Бунелик за допомогою Кисельова на місці зорієнтується, що й до чого. Тепер інженера поряд не було. Бунелик зрозумів: операцію майже провалено. Якщо цей, з копицею на голові, влаштує йому екзамен…
Але німця, здавалося, зовсім не цікавив рівень кваліфікації надісланого з табору рентгенолога.
— Мене звати Ріхард Шперлінг, — сказав він. — Ми зробимо так: ось канапа, можеш лягти й відпочити. Я дозволяю. Сюди ніхто не зайде без стуку, не бійся. А потім будеш допомагати мені. Роботи тут небагато, іноді я теж маю можливість подрімати з годину, коли не надходять деталі. Ти митимеш раковини, готуватимеш фотохімікати, стежитимеш, щоб була в порядку апаратура. От і все.
Він увімкнув рубильник. Мотор загув, і транспортер поповз із стіни. Стрічка його була порожня.
— Бачиш, деталей поки що не подають. Значить, маємо вільний час.
«Які деталі? Чому він пропонує мені відпочивати? Дивно… Хто ж він такий, цей Шперлінг? Що це за кімната? Фотолабораторія? Але до чого ж тоді рентген?» Та Василеві нічого не залишалося, як скористатися з поради німця. Він приліг на канапу. Плафон на стелі згас, знову настав півморок. Німець схилився над столом, у його руках, залитих червонуватим світлом, заблищав глянець фотоплівки.
Нервове напруження й хвилювання далися взнаки: Бунелик сам незчувся, як задрімав. Та скоро прокинувся, наче від поштовху: поруч тихо шумів мотор транспортера. Ледве розплющивши очі, Бунелик побачив, що Шперлінг здіймає з рухомої стрічки якусь металеву річ. Потім німець підійшов до рентгенапарата. Бунелик починав догадуватись, яке призначення цієї затемненої кімнати. Заводська лабораторія…
Тим часом Шперлінг узяв кілька щойно проявлених фотоплівок і вийшов. Два чи три негативи, ще вологі, мабуть, зіпсовані, залишилися лежати на столі. До них можна було доторкнутися, випроставши руку. Та Бунелик примусив себе не рухатись. За хвилину скрипнули двері. Шперлінг поглянув на канапу, сів до столу, вийняв із шухляди паперовий пакуночок. Розгорнув. У пакуночку було кілька варених картоплин, яйце і дві тоненькі скибочки хліба. Спочатку німець відклав убік одну скибочку і три картоплини. Подумав і одну картоплину забрав. Повернувся до Бунелика, торкнув за плече.