Вулиця Червоних Троянд

Одного разу вишикували нас на апель-плаці, чую — називають мій номер. Виходжу з шеренги. І мені пришивають до грудей та до спини шматки парусини, на кожному — червоною фарбою виведено літеру «К». Став я ламати голову, що б це могло значити. «Комуніст»? Чи, може, якщо по-російськи, — «красный» або «красноармеец»? А мої товариші кидають у мій бік стривожені погляди, перешіптуються. Вже у бараці Октав Рабате відвів мене в куток. «Ось що, Професор, — це у мене така кличка була табірна, — ти поздирай ці ганчірки, тільки обережно, щоб сліду не лишилося, і викинь їх кудись подалі».

Поки що я нічого не розумію, на серці тривожно, однак до поради прислухався — друзі вже мають досвід, вони у Маутхаузені «старожили», їм, звичайно, видніше. Зідрав я ці літери до бісового батька. На ранковій перевірці стою, і душа в п'яти. Раптом есесівці помітять, що у мене вже немає нашивок, або якийсь негідник, щоб вислужитися, заявить. Тоді — кінець. Сам Бахмайєр, начальник табору, або його помічник Штрайтвізер, та й перший-ліпший солдат з табірної варти за порушення наказу живцем у крематорій потягнуть.

Однак все обійшлося. Начебто не помітили. Я тоді ще не знав, не знав напевно, лише починав здогадуватися, що у Маутхаузені, в цьому пеклі, існує підпільна антифашистська організація, якій не один в'язень життям своїм завдячував. Переконався в цьому пізніше, вже коли й самому довелося виконувати завдання інтернаціонального підпільного центру…

Та ось настав день, сімнадцяте квітня. Цього дня я ніколи не забуду… Надвечір, коли ми закінчували роботу, зненацька з'явився в каменоломнях Бахмайєр в оточенні охоронників. Помітно збуджений, у піднесеному настрої, з-під козирка кашкета зиркає на нас якось незвично, з посмішкою, такого раніше ніколи не помічалося. Завжди зиркав на табірників, як звір, а тут — посмішка… Ми очі ховаємо, ніхто з в'язнів не хоче стрічатися з ним поглядом, бо стріляв він з парабелума в людей просто так, заради розваги, вбивав першого-ліпшого, хто на очі потрапить йому. Всі ми відчули шкірою, затіває щось Бахмайєр, не з доброго дива зуби скалить. А він походив перед строєм, розмахуючи шкіряною рукавичкою, зупинився, через плече поглянув — перекладач відразу ж до нього підтюпцем… Бачимо, той самий перекладач, який по-російськи тямкує.