Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Якби його не вбили, то історія нашої країни, історія Європи й усього світу була б зовсім іншою. Я не кажу: кращою або гіршою. Я кажу: іншою. Наприклад, якби він залишився живим, не було б уторгнення Бонапарта в Росію. Це, у свою чергу, тягло б за собою безліч наслідків як для Франції, так і для Великобританії, а разом із ними — для всього світу.
Побутує версія, відповідно до якої старший син Павла був ознайомлений з планами змовників, але їм не перешкоджав. Після смерті батька він зійшов на престол і став Олександром I.
Смерть Олександра I оповита легендами й таємницями. У цій смерті досить багато темних моментів. Вона стала сигналом для початку заколоту. Змову готували у середовищі пропащих негідників, згодом названих декабристами. У своєму колі вони промовляли пишні фрази про свободу, рівність і братерство. Але саме так починалася і якобінська диктатура: пишномовні фрази, які вмить змінилися гільйотиною на майдані Згоди і публічним відсіканням тисяч голів.
Те, що планували і задумували так звані декабристи, вело їх на ту саму слизьку доріжку. Першим пунктом їхньої програми було встановлення диктатури, звісно, зі шляхетною метою наведення порядку. Вони вже намітили, хто з них буде диктатором.
Усі вони кінчили б так, як скінчив глава якобінців Робесп’єр. Спочатку Робесп’єр перерізав усіх своїх соратників, потім і сам потрапив в обійми матінки гільйотини. Якби задум декабристів удався, були всі умови, то наша історія була б зовсім інакшою. Проте заколот на Сенатській площі було придушено гарматним вогнем. На це зважився молодший син Олександра, який став Миколою I.
Микола I правив довго, однак помер якось аж надто швидко.
На його місце став Олександр II, на якого змовники вели справжнє полювання. Вони організували вибух навіть у Зимовому палаці. Після кількох замахів Олександра було вбито бомбою на вулиці Петербурга.
На престол зійшов Олександр III, який помер у розквіті сил, ставши жертвою медичного вбивства.
Проти його сина Миколи II було розв’язано повномасштабну терористичну війну. Змовники вбивали міністрів і родичів царя. Ними був звинувачений і убитий Распутін. Сам Микола був скинутий з престолу внаслідок змови в рядах вищої аристократії та генералітету.
Я зовсім не наполягаю на тому, що ми якісь особливі. Достатньо струсити пил зі сторінок історії — і можна побачити картини змови маршалів проти Бонапарта, убивства американських президентів у театрі чи на вулицях міста, бомбу в портфелі під столом Гітлера.
Та що говорити, Перша світова війна, результатом якої був крах трьох потужних імперій Європи, розпочалася з убивства ерцгерцога Фердинанда групою змовників.
Усю історію людства зіткано з політичних убивств і змов. І не слід брати початок від Юлія Цезаря. Копайте глибше.
Проте хтось завзято втовкмачує у наші голови думку, що змов не буває. Проти всіх, хто намагається розплутувати клубки історії, придумана зубодробильна формула: це теорія змови!
Формула ця вимовляється з огидою та презирством: ох, знову ця теорія змови. Нас привчають до думки, що теорія змови — це щось несерйозне, що розслідують змови лише невдахи й шарлатани, а їхні відкриття до вивчення історії жодного стосунку не мають.
Мені в обличчя не раз гидливо казали: «Те, що пишеш, — це теорія змови!».
А я не гордий. Відповідаю: «Так, і в цьому випадку теж — змова!».
Якщо з історії людства вилучити змови, їх не вивчати й не розплутувати, то і самої історії не залишиться.
Розділ 5
1
Увечері 5 березня 1953 року було зібрано спільне засідання пленуму ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, Президії Верховної Ради СРСР.
Засідання планували розпочати о 20.00, але перенесли на 20.40. Тривали інтенсивні закулісні перешіптування, щось кимось вирішувалося в останні хвилини.
Нарешті засідання відкрилося. І тривало рівно 10 хвилин.
Письменник Костянтин Симонов був членом ЦК КПРС. Ось його розповідь:
«У мене було відчуття, що люди, які з’явилися із задньої кімнати, в президії, старі члени Політбюро, вийшли з якимось прихованим, що не було вираженим зовні, але відчувалося у них, відчуттям полегшення. Це якось було відображено на їхніх обличчях... Було таке відчуття, що ось там, у президії, люди звільнилися від чогось, що турбувало їх...»