Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Товариш Сталін нікого не приймає.
Товариш Сталін щось замислив, щось готує.
І кожному, хто здатен думати, абсолютно зрозуміло, чого саме хоче товариш Сталін.
А в Кремлі зріє змова проти товариша Сталіна.
Вищі керівники країни, вірні учні й соратники Сталіна — Берія, Маленков, Хрущов, Булганін, Мікоян, Молотов, Ворошилов, Андреєв об’єдналися проти Вождя Народів.
Ось уже понад три десятки років країна з назвою СРСР перебувала у важкій економічній кризі.
У капіталістів час від часу траплялися кризи надвиробництва. У них фермери молоко виливали на землю, корів різали, туші хлоркою засипали, спалювали зерно тому, що дівати його було нікуди. Прогресивні кінематографісти знімали це варварство й демонстрували в усіх кінотеатрах світу перед початком сеансів.
У нас такого не було і бути не могло. У нас соціалістична економіка. У нас панувала хронічна криза недовиробництва. Нам країну нічим було годувати.
І всі ці десятиліття наші вожді шукали причину цього стану. У перші роки все було зрозуміло — розруха після громадянської війни.
Потім з’ясувалося, що куркулі ховають хліб, не хочуть його продавати. (Чому не хочуть? Їм грошей не потрібно?) Куркулів винищили. Мільйонами. Але краще не стало.
Раптом з усією кришталевою ясністю виявляється, що заважають шкідники. Шкідників шукали скрізь, ловили, судили, саджали, розстрілювали. Знову ж мільйонами. Краще не ставало.
Потім війна. Голод після війни, і причина йому — розруха.
Настав 1952 рік. Сім років після війни, а країна сама себе годувати не може. Слід було щось кардинально змінювати.
Тому товариш Сталін вирішив замінити все вище керівництво країни.
І тому все вище керівництво країни вирішило замінити товариша Сталіна.
2
Але повалити Сталіна з вершини зовсім не просто. Сталін — Генеральний секретар ЦК КП. Це його головна посада вже тридцять років. Ця посада — вершина стійкої та потужної вертикалі влади.
У противників Сталіна був досить простий варіант: цілком легально на черговому з’їзді партії не обирати Сталіна на цю найголовнішу посаду Радянського Союзу.
Сталін знав, що небезпека загрожує йому з різних боків, зокрема і з цього: наступний з’їзд партії міг його випровадити на пенсію під прощальні промови та шквал оплесків. Тому Сталін, порушуючи Статут, з’їзди не збирав ось уже тринадцять років, пропустивши чотири терміни.
Пленуми ЦК відповідно до Статуту партії потрібно було проводити не рідше ніж один раз на три місяці. Це правило товариш Сталін теж справно ігнорував, не збираючи пленуми роками, пропускаючи десятки термінів.
5 серпня 1952 року члени Політбюро, звісно що проти волі Сталіна, зібрали пленум ЦК, який ухвалив рішення про термінове (через два місяці) скликання XIX з’їзду ВКП(б).
Привід був придуманий досить вагомий: Статут партії застарів, потрібно приймати новий, який, між іншим, передбачав проведення з’їздів партії не лише за рішенням вищих партійних органів, а й на вимогу низових партійних організацій.
Тобто не важливо, бажає товариш Сталін збирати з’їзди партії чи не бажає, з’їзди можуть збиратися і без дозволу та схвалення Вождя, усупереч його планам і задумам. Так би мовити, на численні прохання трудящих.
Це положення нового Статуту було антисталінським.
Особисто антисталінським!
Будь-яким нижчим партійним організаціям ні до, ні після введення в дію нового Статуту виявляти ініціативу категорично не рекомендувалося. Тим більше в питаннях такого рівня важливості. Правом вимагати скликання з’їзду партії, яке гарантував новий Статут, згодом жодна партійна організація жодного разу за десятки років не скористалася. Жодному партійному секретарю чи то високого, чи низького рангу на думку не могло спасти щось із власної ініціативи витворяти без команди зверху або вимагати чогось від вищих вождів.
Генеральний секретар ЦК КПСС товариш Сталін.
На майбутньому XIX з’їзді, відкриття якого було призначено на 5 жовтня 1952 року, пропонувалося назву ВКП(б), тобто Всесоюзна комуністична партія (більшовиків), замінити на КПРС — Комуністична партія Радянського Союзу.
Політбюро теж мало змінити назву й надалі йменуватися Президією ЦК. Пропонувалося ще безліч нововведень.
Фінт полягав у тому, що в багатослівності офіційних дебатів, спричинених появою нового Статуту, губилася одна дрібна деталь. Статут, складений лукавими сталінськими учнями та соратниками, обходив стороною — просто не згадував — посаду Генерального секретаря ЦК.