Молдавські народні казки
- Автор: молдавський народ
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: М. Цехмейструк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Молдавські народні казки». Краткое содержание книги:
Виходять казки, як вічні невтомні мандрівники, з туманної давнини, проходять крізь битви і лагідні дні, І завжди вони молоді та прекрасні, як сміливий непереможний лицар Фет-Фрумос, як юна чарівна Іляна Косинзяна.
В них велика історія, возвеличена правда життя.
Повернув хоробрий юнак коня на полудень і поїхав через гори високі, через степи широкі, поміж тихі оселі, понад ріки та скелі. І кого дорогою не зустрічав, всіх про лютого Лімбе-Лімбеу питав.
На середині дороги зустрів він богатиря без однієї ноги, який скаржився на Лімбе-Лімбеу, що той йому відірвав ногу. Богатир сказав, що змія Лімбе-Лімбеу ні шабля не тне, ні спис не бере, бо його смерть у свині, яка водить поросят у північній стороні, на Кам’яній горі.
Повернув Фет-Фрумос коня на північ і полетів як вітер, аж земля затремтіла.
Коли сонце було над заходом, пустив він коня пастись, а сам сів спочивати. Сидів він на узліссі біля озера і дивився на воду. Коли бачить: біля берега, в болоті, свиня з поросятами купається. І зразу йому спало на думку, що це та свиня, про яку розповідав безногий богатир.
Устав Фет-Фрумос і пішов берегом. Підійшов ближче до свині і побачив, що в неї:
Взяв витязь булаву в праву руку, шаблю в ліву та як вдарить свиню булавою — зразу звалилась вона на землю. З неї вискочив заєць і почав тікати. Фет-Фрумос догнав його і відтяв шаблею голову. Із зайця вилетіла качка. Махнув Фет-Фрумос шаблею — відтяв і їй голову. Впала качка на землю і знеслася. Яйце почало крутитися по нерівній дорозі й розбилося. З шкаралупи вилетіло три жуки. Йону вдалося двох убити, а третього він і слід загубив.
А в лютого змія Лімбе-Лімбеу був слуга, який стеріг зміїв маєток вдень і вночі, без сну, без відпочинку.
Казав змій слузі:.
— Хай не сховається від твого ока ні людина, ні тварина, ні птиця, ні комаха. Хай ніхто не врятується від твоєї руки, і навіки-віків хай ніхто не потрапить у мій двір.
Але забув змій сказати, що смерть його ховається в свині, яка ходить з поросятами…
Ось летить жук до маєтку Лімбе-Лімбеу. Його у воротях зупиняє слуга-охоронець, бере за голову і не пускає в маєток. Даремно репетує жук:
— Пусти мене до Лімбе-Лімбеу. Він господар твій і мій. Його життя у великій небезпеці — на волоску від смерті. Пусти мене, пусти!.. Якщо господар мене побачить і потримає на долоні, то ще проживе якийсь вік.
— Я роблю те, що мені велено… Коли ж пущу кого-не-будь, господар відрубає мені голову, не питаючи ні про що.
Взяв охоронець жука в руки, вдарив ним об землю і притоптав ногами. А потім побіг до господаря розповісти, що трапилось.
Лімбе-Лімбеу сидів з вишкіреними зубами, жовтий як віск. Він тільки встиг сказати:
— Ой, дорогий мій, не треба було вбивати жука… — І вмер.
Незабаром приїхав у маєток Фет-Фрумос. Він ретельно обшукав увесь замок і в одній кімнаті знайшов мертвого Лімбе-Лімбеу. Кинув Фет-Фрумос змія на купу дров і запалив. А потім розвіяв попіл, примовляючи:
— Йди за вітром, пропади, на людей не клич біди!
Глянув Фет-Фрумос на сонце і легко зітхнув. Але раптом почув із льоху жалібний голос:
Стиснулось од жалю серце в юнака, кинувся він до льоху, поламав замки і засуви, відчинив ковані двері і побачив там гарну, як сонце, дівчину. Вивів ту невільницю надвір, і з великої радості вона поцілувала його. Потім розповіла, як її вкрав змій Лімбе-Лімбеу і хотів з нею одружитися, але краще було померти, ніж стати його дружиною.
Потім Фет-Фрумос і дівчина довго не чекали, покликали батьків, братів і сестер і стали готуватися до весілля. Наварили багато страв, накупили напоїв, скликали співаків і музикантів з усього світу, і почалося весілля.
Хто проходив тими краями — всіх на весілля запрошували, частували. І я там був, їв, пив і співав, ще й людей пригощав. Там цю казку чував, оце й вам розказав.
Дафін і Вестра
(Переклав А. М’ястківський)
У тім краю, де, надивившись на людське горе, сонце спати лягає за море, розкинулось велике царство. Жив у тім царстві цар з царицею. Обоє вони були вже в літах, а дітей не мали і тяжко журилися, що не буде кому їх, стареньких, доглянути. Посідали вони якось та й заплакали. Плакали-ридали, свою долю проклинали. А в той час у їхньому краю ходив старий пустельник, який умів бур’янами й травами людей лікувати. Прийшов він до царського двору.