Молдавські народні казки
- Автор: молдавський народ
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: М. Цехмейструк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Молдавські народні казки». Краткое содержание книги:
Виходять казки, як вічні невтомні мандрівники, з туманної давнини, проходять крізь битви і лагідні дні, І завжди вони молоді та прекрасні, як сміливий непереможний лицар Фет-Фрумос, як юна чарівна Іляна Косинзяна.
В них велика історія, возвеличена правда життя.
— Чорний царю, — каже хлопчик, — коли ти хочеш мене забрати в свої палаци, то звели й мою матінку забрати, бо вона шукатиме мене по всіх стежках та дорогах і помре від жалю.
— Буде так, як ти хочеш, — сказав цар і послав візника по хлопчикову матір.
Вона дуже зраділа, що син ніде не заблудився, що він живий-здоровий, але їхати не погодилась і залишилась у своїй хатині.
Коли Фет-Фрумос виріс і відчув у собі стільки сили, що міг камінь у руці розчавити, він сказав царю, щоб той дав усе потрібне в дорогу, бо настала пора визволяти сонце.
— Ну що ж, — мовив цар, — вибери собі з-поміж моїх коней найкращого, бери гроші, похідний одяг, шаблю, булаву і вирушай.
Узяв Фет-Фрумос срібну вуздечку і пішов вибирати коня. Ходив по всіх стайнях, але жодного коня не міг загнуздати. Тільки в одній із стаєнь знайшов стару-престару шкапу, яка вже на ногах не могла стояти, але коли побачила Фет-Фрумоса — простягла голову до вуздечки.
— Тпр-р-р-ру… Ти, коню, нездоров, не по тебе я прийшов.
Так обходив Фет-Фрумос усі стайні кілька разів, але жоден інший кінь не потягнувся до нього.
«Оце, мабуть, він і є», — подумав Йоніка і загнуздав старого коня.
Той, відчувши на собі вуздечку, тричі струснувся і з слабої нікудишньої шкапи зробився молодим жвавим скакуном. Почав бити землю копитами, а коли почув на собі вершника — заговорив людською мовою:
— Як хочеш їхати, господарю: так, як вітер, чи так, як думка?
— Не так, як вітер, і не так, як думка, а так, як на доброму коні.
І вирушив Фет-Фрумос у дорогу. Земля аж горіла під копитами коня. Їхав витязь високими горами, глибокими ярами і долинами та й доїхав до одної кузні.
Не злазячи з коня, він гукнув до коваля, що стояв біля ковадла:
— Гей, ковалю, ковалю, ти не стій при вогні — викуй списа мені не великого, не малого, а такого, як для витязя молодого. Та викуй, ковалю мій, засуви, щоб кузню замикати, щоб не міг ті засуви зламати Лімбе-Лімбеу — проклятий змій.
— Попаси, подорожній чоловіче, свого коня, а я тим часом усе зроблю, що ти звелів.
— Ні, поїду я далеко за ліси, за горби, а тим часом ти все як слід зроби. Бери гроші за роботу, тільки все зроби достоту.
Коваль узявся кувати і гартувати, а Йон Фет-Фрумос поїхав далі.
Їхав він, їхав і вирішив спочити та коня попасти. Зупинився біля мосту, приліг на узбіччі дороги, коли чує тупіт копит за мостом. Глянув, а там якийсь вершник їде, але кінь дибки стає, назад відступається. Тоді вершник почав коня нагайкою бити і проклинати:
Подорожній, почувши ті слова, засміявся. Реготав він так, що аж гори довкола тремтіли:
А Фет-Фрумос відповідає:
I почали вони боротись. Ударив Декусаре Йона Фет-Фрумоса і загнав його в землю по кісточки. Потім Йон як ударить Декусаре — загнав його в землю по коліна. Встав Декусаре і знову вдарив молодого витязя. На цей раз загнав його в землю по пояс. Розсердився Фет-Фрумос, бойовим вогнем загорівся та як вдарить Декусаре — загнав його в землю по шию. А потім узяв шаблю і відтяв йому голову, а коня його вбив. Трохи спочив у затінку і поїхав далі.
2
Декусаре — походить від слова «сеара», що означає вечір.