Молдавські народні казки

Автор: молдавський народ
Год: 1971
Язык: украинский
Год: Веселка
Переводчик: М. Цехмейструк
Жанр: Сказки народов мира

Электронная книга - «Молдавські народні казки». Краткое содержание книги:

У молдавського трудолюбивого народу, як і в кожного народу на землі, є свої неоцінимі багатства, що не переведуться ніколи. Переходять вони із віків у віки, передаються від покоління до покоління. Це — пісні-дойни, це — народні казки. Ці скарби — невмируща душа народу.
Виходять казки, як вічні невтомні мандрівники, з туманної давнини, проходять крізь битви і лагідні дні, І завжди вони молоді та прекрасні, як сміливий непереможний лицар Фет-Фрумос, як юна чарівна Іляна Косинзяна.
В них велика історія, возвеличена правда життя.

Перейти на страницу:

Їхав він, їхав і доїхав ще до одного містка. Знову сів спочити і коня попасти.

Сидить він біля моста при дорозі і співає:

В світі сонечка нема, Навкруги тяжка пітьма. Їду я в широкім полі — Сонце визволю з неволі, Щоб світило, не згасало, Рідну землю звеселяло, Щоб цвіли усюди квіти — Батька-сонця рідні діти.

Співає Фет-Фрумос, коли чує — гуп-гуп-гуп — хтось конем їде. Доїхав до моста, кінь почав ставати дибки, відступатися назад. А вершник шмагає його нагайкою і проклинає:

Хвороба — не кінь, Собаки б тебе з’їли, Буря шерсть розмела, Кість земля прийняла! Як я тебе купував, Весь ярмарок вихваляв, Що не боїшся ти нікого, Тільки Фет-Фрумоса одного.

А Фет-Фрумос, зачувши свист нагайки та прокльони, підводиться і каже:

Хто сичить там, наче змій? Ось я сам, ось коник мій!

Подорожній почав сміятися і примовляти:

Ха-ха-ха, який дурний — Думає, що я сам змій… Я ж хоробрий Амуржіле,[3] Той, що досить має сили, Щоби світ увесь приспати, Що не дасть нікому встати, Той, що сни химерні носить… Як ти смієш, Фет-Фрумосе, На шляху моїм стояти І пісень своїх співати? Йди сюди договоритись, Чи на шаблях будем битись, Чи поборемось з тобою Під високою горою.

А Фет-Фрумос відповідає:

Дай поборемось з тобою Під високою горою!

І почали вони боротись. Як ударив Амуржіле Фет-Фрумоса — загнав його в землю по кісточки. Розсердився Фет-Фрумос та як вдарить Амуржіле — той загнався в землю по коліна. Підвівся Амуржіле, кинувся на Фет-Фрумоса і загнав його в землю по пояс. Дуже розгнівався Фет-Фрумос, аж руки в нього затремтіли, та як вдарить Амуржіле — той по шию в землю загнався. Потім Фет-Фрумос вийняв з піхов шаблю, відтяв Амуржіле голову і коня його вбив.

Після того сів на моріжку, відпочив, набрався сили і поїхав далі.

Їхав він високими горами, широкими полями, поміж круті скелі, понад бистрі ріки. Коли ж доїхав до третього моста, сів на узбіччі дороги спочивати, свого коня попасати.

Сидить при дорозі та й співає:

В світі сонечка нема, Навкруги тяжка пітьма, Їду я в широкім полі, Сонце визволю з неволі, Щоб світило, не згасало, Рідну землю звеселяло, Щоб цвіли усюди квіти — Батька-сонця рідні діти.

Тільки закінчив він свою пісеньку, чує — затупотів кінь за мостом, а потім почав дибки ставати, назад відступатися, а вершник почав коня бити і кричати:

Хвороба — не кінь, Собаки б тебе з’їли, Буря шерсть розмела, Кість земля прийняла! Як я тебе купував, Весь ярмарок вихваляв, Що не боїшся ти нікого, Тільки Фет-Фрумоса одного.

Зачувши свист нагайки та тяжкі прокльони, Фет-Фрумос підвівся і гукнув:

Хто сичить там, наче змій? Ось я сам, ось коник мій!

Вершник скочив з коня, йде до Фет-Фрумоса, сміється і вихваляється:

Ха-ха-ха, який дурний, Думає, що я сам змій, Я ж хоробрий Мез-де-Ноапте,[4] Можу сонце побороти. Моя сила як ті ріки, Сонце я згашу навіки — Пропаде воно, гаряче… Як же смієш ти, юначе, На шляху моїм ставати Та коня мого спиняти? Йди сюди договоритись, Чи на шаблях будем битись, Чи поборемось з тобою Під високою горою.

А Фет-Фрумос йому відповідає:

Дай поборемось з тобою Під високою горою!

вернуться

Амуржіле — присмерк.

вернуться

Мез-де-Ноапте — опівночі

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?