Молдавські народні казки
- Автор: молдавський народ
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: М. Цехмейструк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Молдавські народні казки». Краткое содержание книги:
Виходять казки, як вічні невтомні мандрівники, з туманної давнини, проходять крізь битви і лагідні дні, І завжди вони молоді та прекрасні, як сміливий непереможний лицар Фет-Фрумос, як юна чарівна Іляна Косинзяна.
В них велика історія, возвеличена правда життя.
— Ти зможеш врятуватися тільки з Вестрою — молодою дівчиною, яку володар приніс із-за морів, з тридев’ятої землі й хотів навчити її чинити людям зло. Тепер вона має силу чорта, але серце її лишилося чисте. Йди на той берег озера і чекай, поки вона прийде туди купатися. Як роздягнеться, візьми її одяг і тікай. Тільки не оглядайся, бо буде тобі погано. Бажаю вам визволитися. Коли вдасться втекти з Вестрою — щасливо будете вік жити.
Зрадів Дафін і пішов на протилежний берег. Заховався біля того місця, де мала купатися Вестра, і сидить тихо.
Зоря гарна, коли сходить у погідному небі, але краща була Вестра, коли йшла горою до озера. Широким берегом дівчина йшла, ніби чарівна лебідка пливла.
Зупинилась вона на березі, роздяглася і, торкнувшись води, стала білим лебедем. Почала купатись, бити крилами по хвилях так гарно, що не можна було відвести очей. А Дафін підкрався, взяв її одяг і кинувся тікати.
Вийшла на берег Вестра, побачила, що нема одягу, — тривожно забилося її серце. Глянула довкола, помітила Дафіна й побігла за ним. Щоб зупинити його, почала співати, кликати його в пісні, але він біг, не чуючи під ногами землі. А Вестра співала:
Дафіна долала втома. Дуже хотілося глянути назад, але не глянув — біг до Арабової криниці.
Коли дід поклав йому руку на плече, прийшла Вестра… Повернули їй одяг, і вона одяглась. Старий Араб благословив молодих на щасливе життя. Потім дістав із-за пояса два персні і надів їм на пальці. Молоді щиро подякували дідові й хотіли було йти, але Дафін, згадавши розмову пташок на тополі, сказав:
— Будьте, дідусю, вільні від чортової покари!
Тієї миті дід Араб зник, ніби крізь землю провалився. Не стало ні криниці, ні журавля, тільки буйна трава захвилювалася навкруги.
А Вестра посмутніла й каже Дафінові:
— Ми не зможемо вийти з цього краю, поки не випросимо дозволу в чорта. Піди до нього, попроси за себе й за мене.
Пішов Дафін через яри, долини, через круті гори й скелі до чортового замку.
Увійшов у хороми й каже рогатому:
— Добрий день, чорте!
— Добрий день, — відказав той і запитав: — Чого, нікчемо, ти прийшов до моєї господи?
— Хочу випросити в тебе Вестру.
— Коли зробиш те, що звелю, — візьмеш її, а ні — прощайся з світом.
— Кажи, нечистий. Зроблю все, що звелиш.
— Прийди до мене ввечері.
Прийшов Дафін увечері до нечистого. Той вийшов надвір, показав рукою на захід і спитав Дафіна:
— Що ти там бачиш?
— Край землі,— відповів юнак.
— А на півдні?
— Те саме.
— Отож, як хочеш взяти Вестру, то все це поле з одного краю землі по другий мусиш за ніч зорати, засіяти пшеницею, пшениця мусить вирости, маєш її вижати, скласти в копи, потім змолотити, провіяти, змолоти й до схід сонця принести мені свіжий хліб на сніданок.
Тяжко засумував Дафін і, поки не стемніло, пішов до Вестри й почав скаржитися.
— Не журися, все буде як слід, — заспокоїла його Вестра.
Глянула вона понад гори, свиснула зі всієї сили — і звідусіль почали вилазити чорти. Їх було так багато, що аж земля вгиналась. Вестра покликала їх до себе й наказала:
— До ранку мусите зорати землю, що розкинулась від замку найнечистішого на захід і на південь, засіяти ріллю пшеницею, вижати пшеницю, змолотити, змолоти і до схід сонця принести мені свіжий хліб. Зрозуміли?
— Так, так! — гукнули чорти, і взялись вони до діла — все в руках їх закипіло. Ті орали, ті боронували. Ті сіяли, а ті, ставши навкарачки, дихали, щоб зігріти землю й стебло.
Швидко виріс чудовий лан пшениці. Перед світанком пшениця достигла.
Одні чорти взялися жати, інші молотити. Ті понесли до млина, а інші розтопили піч. Ранесенько принесли Вестрі свіжий хліб.
Узяв Дафін хлібину на білий рушник і поніс до нечистого.
— Виконав я, чорте, твоє веління. Ось хліб.
Глянув чорт на захід і на південь та й засмутився, потім узяв хліб і повів Дафіна до однієї кімнати, в якій лежала зброя.
— Вибери собі тут рушницю, бо підеш на полювання. Завтра ти після полудня повинен убити в моєму дворі зайця. Тільки в мене в дворі. Зрозумів?