Молдавські народні казки

— Зрозумів, — сказав Дафін і веселий пішов до Вестри.

— Ти чого такий веселий? — спитала дівчина.

— Чого ж мені сумувати, коли чорт здурів — звелів мені убити зайця у нього на подвір’ї.

— Не радій, Дафіне, це буде не звичайний заєць, а сам чорт зробиться зайцем, а рушниця не стрілятиме. Не біжи за ним, бо не здоженеш, а сядь біля дверей палацу й чекай. Я ж зроблюся мисливським собакою і знайду його, хоч де б він заховався. Потім гонитиму його по подвір’ю. Коли буде зайцю нікуди втекти, він намагатиметься вбігти в палац, ти мусиш спіймати його і зі всієї сили вдарити об поріг.

Другого дня опівдні сів Дафін біля дверей чортового палацу, а мисливський собака кинувся за зайцем — ось-ось здожене, схопить його зубами. Бачить вухань, що не зможе врятуватися, біжить до дверей палацу, а Дафін хап його за вуха та головою об поріг. Заєць почав кричати. На крик вийшла чортиця. Як побачила, що заєць в руках у юнака, гримнула:

— Що ти робиш, Дафіне?!

— Мене нечистий примусив упіймати зайця і вбити. Я виконую його волю. Зараз уб’ю зайця й принесу варити.

— Не вбивай його, — попросила чортиця, — дай мені живим, я сама його задушу і засмажу.

— Не можу віддати цього зайця, бо маю принести його чортові.

— Як же ти йому віддаси, коли його зараз нема? Повернеться тільки ввечері. Давай зайця, я засмажу, а ввечері прийдеш і ти поїсти.

Дафін віддав їй зайця і пішов відпочивати, щоб увечері навідатися до палацу й заячини покуштувати.