Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— Зроби мені білого чаю, — попрохав Віолу і пішов переодягтися. — Я зараз піду. У мене ще є справи, — кинув зі спальні.
Віола запалила під чайником конфорку. Нічого не перепитувала. Добре вивчила його відповідь за усі роки: «Маю зустрітися з одним знайомим. По роботі». І навіть, якщо той знайомий був знайомий і Віолі, Андріан не вважав за потрібне посвячувати у це дружину. Біс його знає, чому так чинив. Віола не злостилася. Сприймала його таким, яким він був. Давно зрозуміла, що легше змінитися самій, аніж змінити Андріана.
Орися вечеряла і гортала велику барвисту книгу. Віола, усе ще закохана у дитячі казки, із задоволенням читала їх і своїй дитині.
— Усе готово, Адю! — іноді так лагідно окликала чоловіка.
— Дякую.
Андріан злегка вщипнув доню за щічку і сів цідити ароматний чай. Віола поставили перед ним вазочку з цукерками, та ненароком зачепила її рукою. Почувся дзвін розбитого скла і, солодощі опинилися на підлозі.
— Але ти і незграба! — грубо зауважив Андріан.
— Я зараз усе приберу, — знітилася Віола і схопила щітку з лопаточкою.
Андріан незадоволено звів щелепу і набрав якийсь номер на мобілці. Переговоривши і спустошивши своє горнятко, мовчки одягнувся, поклав у кофр з нетбуком диск, флешку і зачинив за собою двері.
Віола видихнула з полегшенням. Віднедавна його мовчазна присутність страшенно гнітила її. А тепер вона може спокійно побути на самоті зі своїми думками.
Орися була вже зовсім самостійною дівчинкою. Ніколи не набридала: малювала, поволі намагалася читала, гралася… Тільки потребувала присутності мами у тій самій кімнаті. Віолі це додавало затишку. Почувала себе левицею з малим левеням, яке намагалося увесь час вовтузитися у маминій теплій і затишній аурі.
— Мамо, почитай мені казочку про «Стоптані черевички», — попрохала Орися.
— Добре. Тільки посуд домию, — відповіла Віола, насухо витираючи усе на кухні.
Будь-яку творчу натуру поволі вбиває побут: брудний посуд, порохи на меблях, кудлаті «вовки», що збираються під ліжком у спальні і купа інших рутинних занять. Уся ця нудота відбирає дорогоцінний час, що можна було б із користю присвятити улюбленій справі, але… Одружена жінка, перш за все, дружина, а лише тоді усе інше.
— «В одному заморському королівстві жив-був король…» — почала казку братів Грим Віола, але думки її були далеко-далеко від книги.
Пригадувала кожну зустріч з ним, кожне слово і багатозначний погляд. Майже скаженіла подумки на себе за те, що не могла усього достеменно пам’ятати. Не надавала тоді цьому жодного значення. А важливим тепер виявилося усе, до найдрібніших деталей.
Коли Віола побачила його вперше, він не справив на неї жодного враження. Невисокий, синьоокий, зі звичайною зовнішністю і абсолютно спокійним, майже, незворушним поглядом. Їй, навіть, здалося, що його очі, наче комп’ютер, сканують об’єкт за усіма параметрами. Тій невидимій енергії і силі, які струменіли від нього навсібіч, не надала тоді ніякого значення. Не зважала на це і у подальшому. Зробила заміточку для себе, що він такий. І все. Бо кожну людину сприймала якимсь шостим чуттям, опираючись на яке і будувала стосунки.
Чому саме він?! Дратувалася, що обоє були одруженими, що не втямила усієї небезпеки одразу. Що дозволила собі закохатися і закохала його у себе. Зрештою, останнє її ніколи не бентежило, а тільки додавало азарту. «Як це боляче!», враз зрозуміла своїх прихильників вона. Хоча, це ще питання чи когось із них Віола цікавила по-справжньому, а не лише як прояв свого альтер-его.
Її експресивна творча натура із вибухово-веселим настроєм і гумором магічно притягувала до себе чоловіків. Вона знала про це і безсоромно кокетувала кожного разу з іншим кандидатом. Такою було її єство, воно вимагало емоцій, переживань, нехай і суто жартівливих.
Чоловік Віоли ніколи не зважав на пустощі своєї дружини. Був впевнений у її принциповості і незламності, які дало суворе батьківське виховання.
А їй завжди здавалося, що кокетство нікого не зачіпає. Перш за все, її саму. Це було, ніби змагання для неї: вона ще більше самоутверджувалася як приваблива молода жінка, підливала масла у пригаслий вогонь свого шлюбу і просто весело проводила час. У компанії завжди знайдеться той, кому властиве почуття гумору і хто вміє підтримати ні до чого не зобов’язуючу гру. Не жартувала тільки з відомим бабіями. Остерігалася і зневажала їх. Віолу ніколи по-справжньому не цікавив об’єкт флірту. Та не цього разу.