Маркіза де Сад
- Автор: Мисима Юкио
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: «Сінтьося»
- Переводчик: Ігор Дубінський
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Маркіза де Сад». Краткое содержание книги:
М о н т р е й. Що за гидота!
Р е н е. Але у вас ключ ніколи не пасував до замка, а ви ще й кепкували з цього: «Не бажаю бути ключем. А я не хочу бути замком, що болісно квилить щоразу, коли вставляють кривий іржавий ключ». Ваші груди, живіт, клуби, мов мацаки восьминога, присмокталися до звичаїв світу. Навіть у ліжку вас утішало до нестями не що інше, як звичаї, пристойність та благочестя. Ось це дійсно не по-людськи! Усе, що бодай трохи відхилялося від закону, викликало у вас ненависть і зневагу, що були для вас на кшталт поживних страв на сніданок, обід і вечерю. Ви знали: тут — спальня, тут — зала, ці двері — до ванної кімнати, а ці — до кухні… Ви походжали собі з кімнати в кімнату й просторікували про добру славу, чесноти й звичаї. І навіть уві сні вам не спадало на думку, що один з ключів відчиняє незвичайні двері, за якими — розлоге зоряне небо.
М о н т р е й. Ще б пак, кому потрібно відчиняти двері до пекла!
Р е н е. Що за здібність зневажати те, на що бракує уяви! Ця здібність оповила весь світ, а люди спочивають в її тенетах, мов у колисці. Непомітно груди, клуби, животи перетворюються на мідь, яку можна глянсувати до блиску. Такі, як ви, кажуть, що троянда прекрасна, а змія осоружна. Де ж вам уявити світ, в якому троянда й змія — любі подруги; надійде ніч, і вони набудуть подоби одна одної: щоки змії зажевріють рум’янцем, а троянда зблисне лускою. Для таких, як ви, кролик утішний, а лев страшний. Звідки ж вам відати, як буремної ночі вони кохаються й стають однієї крові. Ви нічого не знаєте про ночі, коли святість і ницість ураз міняються місцями, тож вашим мідним головам, повним зневаги, болить лише, як цих ночей позбутися. Та якщо ночей не буде, вам і вам подібним теж не знати мирних снів.
М о н т р е й. Що значить «вам і вам подібним»? Ти ж до матері говориш! Хто може бути подібний до матері?
Р е н е. Хто? Та ви ж найбільше пишаєтесь тим, що подібні до інших! І мене намагаєтесь зробити такою, як усі. Ви не більше, ніж одна з усіх.
М о н т р е й. Утішність кролика, бридкість жаби, лютість лева, хитрість лисиці годі розрізнити в горобину ніч. Не ти перша до цього додумалася. Свого часу чимало жінок за такі думки згоріли у вогні. А ти всього лише зробила хибний крок, прочинивши двері, за якими тобі ввижалося зоряне небо.
Р е н е. Такі, як ви, прагнуть людей розкласти по шухлядах, наче носовики й рукавички. Шухляда з написом «утішність» — для кроликів, інша, з позначкою «бридкість» — для жаб. Пані Монтрей — до шухляди «доброчесність», маркіза де Сада — до іншої, з написом «порок».
М о н т р е й. Яка людина є, до такої шухляди й потрапляє. Так уже заведено.
Р е н е. Але як буде землетрус, то ви опинитесь у шухляді пороку, а Альфонс — у шухляді доброчесності.
М о н т р е й. На випадок землетрусу шухляди слід замикати на ключ.
Р е н е. Подивіться в дзеркало на власну подобизну й відгадайте, в якій шухляді місце вам. Хто понадився на ім’я й титул де Сада та не пожалів рідної дочки? Хто потім похопився, що в родовому замку маркіза пожежа, й кинувся відкупати своє добро назад?
М о н т р е й. Того, що вже сплачено, стане на відкуп з лихвою.
Р е н е. Ви витрачалися лише на те, щоб не зробити з себе посміховисько та не наразитися на зневагу.
М о н т р е й. Дивно було б платити за те, щоб з тебе сміялися й тебе зневажали.
Р е н е. Ви були б раді мене відкупити, немов повія, що викупає закладену одіж. Ці вже мені мрії про тихе та мирне життя! Запнути вікна рожевими завісами й, борони боже, не визирати, що там на краю світу чи ще далі. Та колись прийде смерть, і єдине, чим залишиться пишатися — що не дали нічому ганебному себе заплямувати. Чи ж є щось нікчемніше, щось нижче серед того, чим пишаються люди?
М о н т р е й. До тебе теж колись прийде смерть.
Р е н е. Але не така, як ваша.
М о н т р е й. Ще б пак! Я не збираюся помирати на вогнищі.
Р е н е. А я не маю наміру помирати, як підтоптана повія, що назбирала грошенят і на старість навернулася до благочестя.
М о н т р е й. Рене! Я тебе вдарю!
Р е н е. Будь ласка! От тільки що буде, коли ваш удар змусить мене звиватися від насолоди?
М о н т р е й. О-о, яке в тебе зробилося обличчя…
Р е н е (підступає на крок). Яке?
М о н т р е й (пронизливо). Страшне. Ти стала схожа на Альфонса.
Р е н е (посміхаючись). Пані де Сен-Фон влучно сказала: «Альфонс — це я».
(Завіса.)
Дія третя
(Квітень 1790 року, по тринадцяти роках після другої дії; дев’ятий місяць від початку французької революції).
М о н т р е й (вона дуже постарішала). Рене!
Р е н е (з шитвом у руках; у волоссі пробивається сивина). Що?
М о н т р е й. Ти не нудьгуєш?