Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Прочая поэзия » Маркіза де Сад
Маркіза де Сад - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Маркіза де Сад

Электронная книга - «Маркіза де Сад». Краткое содержание книги:

Від перекладача. До перекладу п’єси Юкіо Місіми «Маркіза де Сад» Коли здалеку бачиш міст, вражають краса, легкість, невимушеність, з якою він торкається берегів. Художнику, не підходь ближче, фотографе, не приєднуй до апарата телеоб’єктив! Інакше підеш геть, розчарований та пригнічений, побачивши замість ажурного павутиння незрозумілий тобі безлад грубих сталевих балок. Але ти, інженере, знаєш: легкість і невимушеність — наслідок скрупульозного розрахунку, ти, математику, звик дошукуватися найкрасивішого розв’язку складної задачі. І ти не гірше бачиш і зблизька домірність у фермі мосту, фюзеляжі літака, греблі електростанції. Тобі не в первину, колего-перекладачу, точність розрахунку, повага до дрібниць, поєднання алгебри й гармонії. Але зізнайся: чи ж багато ти зустрічав таких, хто власноруч розрахував і без найменшої похибки збудував свої тіло й душу, життя й смерть, хто працею, невпинною й вивіреною, мов годинниковий механізм, переробив відпущене йому природою на вічний пам’ятник справ своїх? Чи багато з твоїх знайомців спромоглися прокладати власні дороги, сходити на гори, де ніколи ніхто не бував? Читачу, вірю, й ти зрозумієш, бодай спробуєш уявити, що таке братися за нерозв’язну задачу. Як народові жити на крихітних, укритих горами й пралісами островах, відданих на поталу вулканам, землетрусам, буревіям, морським валам? Людині — коротким рядком, порухом пензля, краплиною фарби впритул підійти до незглибимої таємниці прекрасного? Країні — перейняти чужоземні надбання й не втратити власного обличчя, піднестися до найвищих вершин по нищівній поразці у великій війні? А синові цього краю — як осягнути найсуперечливішу постать усіх часів і народів, французького аристократа, королівського в’язня, руйнівника Бастилії, винахідника найреволюційнішого зі світоустроїв, якого й досі жахаються зарівно революціонери й поборники традицій? Чоловікові — поглянути на світ очима жінки, знайти слова, якими вона виливає душу? Першому показати своїм співвітчизникам тих, хто за сотні літ і тридев’ять земель? Спробуй уявити того, кому це під силу… Пробач, якщо зможеш, що й мене, попри недолугість, тягне до нерозв’язних задач. Якщо ж недосконалий мій розв’язок принаймні відволік тебе від повсякдення, — подякуй разом зі мною тим, хто нині допоміг показати його тобі, й тим, хто десять з лишком років тому насмілився зробити так, щоб і ти запізнався з літератором із далеких островів, чиїми книгами більш як піввіку зачитується весь світ.
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 24
Перейти на страницу:

Р е н е. Ах! (Ховає обличчя в долонях.)

М о н т р е й. Ти була гола, висіла на зв’язаних руках на канделябрі. Напівпритомна від болю. По твоєму тілу, наче дощ по кущах верболозу, цебеніла кров, краплі зблискували в полум’ї каміну. Погрожуючи хлопцеві батогом, пан маркіз змусив його облизувати тіло пані маркізи. А що той був недорослий, то підставив стілець, аби дотягтися до твого підвішеного тіла… Вилизував (висуває язик) і там, і тут… Не тільки там, де була кров…(Пауза.) Рене! (Робить крок до Рене. Та відступає.) Рене…(Робить ще крок до Рене, та знову відступає. Пані Монтрей хапає її за вилоги сукні. Рене обіруч відстороняє її. Пані Монтрей одразу ж відпускає.) Досить уже. Все ясно, мов божий день. Твоє обличчя, в якому ні кровинки, каже правду без слів.

Р е н е. Але, мамо…

М о н т р е й. Яке ще «але»!

Р е н е. Це трапилося лише раз, і то не з моєї волі. Клянусь, я мусила це зробити заради доброчесності! У знаному вам світі такого не буває.

М о н т р е й. Знов ти про доброчесність! А якщо чоловік буде поводитися з тобою, як із собакою, будеш собакою? А коли як із хробаком — то станеш хробаком? Де твоя жіноча гордість? (Крізь ридання.) Хіба так я виховувала дочку?! Ні, твій блюзнір-чоловік тебе затруїв!

Р е н е. На дні безчестя не збережеш у серці співчуття й лагідності. Співчуття плаває на поверхні, а коли душа перевертається, замість нього з дна підіймається каламуть… Ви маєте слушність, мамо. Усе, що ви казали, — правда. Але мені вас не жаль. Власне, ви нічого не знаєте, а хто нічого не знає, тому шкоди не буває.

М о н т р е й. Це я нічого не знаю? Та мені відомо все, все!

Р е н е. Нічого вам не відомо. А найменше — шлях жінки, для серця якої вірність чоловікові важить більше, ніж усі звичаї та пристойність.

М о н т р е й. Так кажуть усі жінки, ошукані мерзотниками.

Р е н е. Альфонс — не мерзотник. Він — моя сходинка до неможливого, ба навіть до бога. Байдуже, що ту сходинку стоптали ноги — брудні та зранені терням.

М о н т р е й. Знову ти за свої кучеряві порівняння. Анна, й та з них кепкує.

Р е н е. А про Альфонса інакше говорити й не можна. Він не лев, він голуб. Він не отруйне зілля, він — біло-золотавий цвіт. А коли бачиш голуба чи цвіт із нагаєм, то в собі, не в них чуєш звіра… Чотири роки тому на різдво я дійшла важливого висновку. Розуміти Альфонса, бути для нього захистом і опорою — цього замало. Хитрощами витягти його з в’язниці та уявляти себе доброчесною дружиною — цього замало, тут нема чим пишатися… Мамо, я так часто згадую доброчесність, бо доброчесність, відома звичайному світові, — то ярмо, якого я вже давно позбулася. По тій жахній ночі з моєї доброчесності мов вітром здмухнуло притаманні їй доти пиху та бундючність.

М о н т р е й. Бо ти стала співумисницею.

Р е н е. Авжеж, співумисницею голуба, співумисницею біло-золотавого цвіту. А справжній звір — доброчесність, знана мені раніше. І жінка, яка її тримається, — теж звір… Ось ви, мамо, й досі такий звір.

М о н т р е й. Такого мені зроду-віку ніхто не казав!

Р е н е. А я повторю ще і ще. То ваші ікла й зуби рвуть на шматки Альфонса.

М о н т р е й. Ти, що, глузуєш з мене? Це мене рвуть на шматки. Це він має нелюдські лискучі ікла й зуби.

Р е н е. Немає в нього ніяких іклів! Він має лише те, що створили люди — нагай, та ніж, та мотузка, та старі знаряддя тортур. Для нього це, як для нас, жінок, — люстерко, пудрениця, слоїк з рум’янами, парфуми та інше начиння. Ви ж маєте ікла від природи. Ваші округлі груди — то ікла. Ваші пишні клуби, на яких не позначився вік, — то ікла. Усе ваше тіло від маківки до п’ят, мов у панцері, в гострих шпичаках лицемірства, щоб залюбки простромити, пошматувати кожного, хто наблизиться!

М о н т р е й. Може, ти забула? Саме ці груди тебе вигодували!

Р е н е. Не заперечую. В мені тече ваша кров, і тіло в мене — як у вас. Проте мої груди виліплені з того, що призначила природа, а не з умовностей і забаганок світу. От, певно, татусь упадав коло ваших грудей. Адже для такої подружньої пари умовності важливіші за кохання.

М о н т р е й. Про батька казати неподобства не смій!

Р е н е. О, ваші дорогоцінні спогади про те, що навіть у ліжку ви поводилися, як вимагав світ. Замість слів, що кажуть у хвилі кохання, — розмови про власну праведність, як же чудово про це згадувати! А ви ж мали і ключ, і замок — припасували б одне до одного, двері насолоди й відчинилися б.

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 24
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)