Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Так, Софійко, фортеця поступово зруйнувалася — то через напади, то через недбалість влади. Врешті-решт останні кам’яні стіни розібрали й використали для спорудження будинків і прокладання шляхів. Майже така сама доля спіткала й Нижній Замок, що під тією горою. І він поволі обернувся на купу каміння. У спекотне літо 1527 року місто майже все згоріло. Перепало й Високому Замкові. Вціліли тільки Ратуша та якийсь будинок у передмісті…
Дядько Юліан хоч і радо привітав гостей, але видно було, що настрій у нього не з кращих.
Стефанія з дітьми відразу ж розмістилися в затишній бесідці разом із дружиною Юліана і їхнім сином Романом, хлопчиком шести років, а брати, Олексій і Юліан, пішли прогулятися до гайка, що буяв зеленню неподалік, на території його ж таки, Юліана, маєтку…»
Телефонний дзвінок перервав роботу письменника. «Якого біса!» — Сашко Тесля завжди злився, якщо його відволікали тієї миті, коли натхненне перо, здавалося, само відтворювало на папері думки. У слухавці — голос, якого письменник не чув уже кілька років, але який упізнав би серед тисячі інших голосів і через сто літ. Цього голосу він
свого часу боявся, потім поважав, чекав його, як Божого спасіння, як єдиної розради. Іноді здавалося, що без цього голосу вже нічого не може бути, і тільки цей голос здатен виручити, допомогти, врятувати.
Були моменти, коли Сашко той голос ненавидів. Він від нього ховався, тікав, але згодом дедалі більше й глибше з жахом усвідомлював, що від того голосу нікуди не дітися.
А в слухавці пролунало таке до болю знайоме і, як констатував потім письменник, таке рідне:
— Алло! Сашко?
Тесля, настрій якого досі був чудовий ще й з причини опублікування його чергової і, як він вважав, вдалої новели, на мить отетерів, не вірячи в те, що саме зараз відбулося. Секунди розгубленості здавалися вічністю.
— Сашко? — знову пролунало в трубці.
— Так, це я, Богдане Даниловичу, — голос письменника затремтів. Сашко хвилювався.
— О, раз пізнав — значить, не так усе й погано на сьогодні. Хоча цей день міг би бути й кращим.
— Та невже й у Вас є проблеми? Не може бути. Судячи згазетних публікацій, ваша служба не така вже «и опасна, и трудна», — процитував він слова з відомої пісні совєтських часів.
— Радий, що ти в доброму гуморі.
— Тільки він і рятує. На теперішнє життя без гумору дивитися — з глузду з’їхати можна.
— Ото ж бо й є, - у голосі Богдана Даниловича зазвучали серйозні нотки. — Як ти щодо того, щоб на нашому старому місці вдарити по каві?
— Письменник без кави — як хохол без лички, — перефразував Сашко армійську фразу «Хохол без лички, як довідка без печатки».
— Коли зручно? Називай час, — і за мить додав, — по-нашому.
«По-нашому» означало, що від часу, який буде названо, треба відняти півтори години.
— О вісімнадцятій завтра зручно буде?
Богдан Данилович швидко відкинув півтори години. Завтра в цей час він мав зустрітися з Петром Симком, щоб обговорити хід розслідування замаху на Миколу Назарова. Але це він владнає. Врешті, є його надійний помічник Віктор Яруга. Та й із Симком можна зустрітися пізніше.
— Годиться. На тому самому місці.
Письменник поклав слухавку.
6
Сашко Тесля писав роман. Історичний роман. Працюючи щоденно, методично, тяжко, письменник прагнув скласти своєрідну рівновагу у відтворенні дій влади в різні історичні періоди, самих історичних подій і розповісти історію простої «маленької» людини. Точніше, простих «маленьких» людей. Але ж писав Сашко свій історичний роман нині, дивлячись на кульбіти нинішньої влади, на свавілля мафіозі й бездіяльність правоохоронців, корупцію в Адміністрації Президента, бізнес кожного з держчиновників, які «варять бабки», зовсім не дбаючи про народ, про державу…
У нього закипала злість, ненависть і… він розумів свою слабкість. Письменник проклинав себе за бездіяльність і боягузтво. Він справді був певен у своєму безсиллі, бо знав, що нічого вдіяти не можна. Народ мовчав. І він мовчав. Сашко себе ненавидів за позицію, яка, правду кажучи, давала можливість вижити… Поки що… Про все, що діялося тепер, Сашко писати боявся.
Працюючи над твором, Тесля рідко виходив з дому, закопався в літературні джерела, які мав у власній бібліотеці.
Якось його гарний приятель і старший товариш, відомий письменник і критик Іван Цюба, помітивши, що Тесля майже не з’являється на людях, слушно зауважив:
— Твоя величезна бібліотека дає тобі змогу, сидячи вдома, під рукою мати всю потрібну довідкову літературу. Це дуже зручно. Але віднімає у тебе найціннішу й найприємнішу можливість — спілкуватися з іншими письменниками, та й взагалі з людьми. Це — небезпечно.