Поріг безсмертя

Це подіяло на мого «експерта», як остроги — на коня.

— Я сказала, теоретично можливо. Чи можливо вже сьогодні на практиці — не знаю! — відповіла вона тоном лектора. — Спробуємо зіставити факти. Інститут Бурта має не лише найновішу апаратуру, але й є першою науковою установою в світі, яка почала вивчення нейродину. Професор Боннард не тільки знаменитий нейрофізіолог і психіатр, а й видатний кібернетик. Напередодні смерті Хосе Браго професор Боннард підтримував тісний контакт із професором Сіккарді — відомим філологом і фахівцем машинного аналізу текстів. А треба сказати, що Сіккарді — ентузіаст експериментування в машинній поезії. Можливо, ви пам'ятаєте гучну історію з нібито нововідкритим любовним віршем Гонзагі? — додала вона, блиснувши очима.

Да Сільва не зводив з Катерини очей.

— Цікаво… — промовив він схвильовано. — Ви, сеньйорино, гадаєте, що досягнуто вже таких надзвичайних успіхів?

— Час біжить. Те, що здавалося неможливим учора, — сьогодні всього-на-всього складне, а завтра буде по-дитячому простим. Уже на початку експериментів з аналізом музичних творів як критерій того, чи машина виявила справжні закономірності твору, використовувалися спроби композиції нових творів у стилі аналізованих речей. Це робили ті самі машини, синтезуючи музику з допомогою фактору випадковості, що виконував роль уяви. Наслідки вражали експериментаторів. А це ж було двадцять-тридцять років тому! Важко оцінити, які можливості для поступу створює в даному разі нейродин.

— То ви вважаєте, сеньйорино, що Боннард просто дав машині наказа проаналізувати твори Браго і створити нові? — з недовірою запитав да Сільва.

— Ні, це не так просто. Це надто складний процес, який вимагає складних процедур і багатьох експериментів. Але сенс його саме такий.

— Я розумію, що в такий спосіб можна писати музичні твори або навіть ліричні вірші. У кожній метафорі є щось від сюрреалізму. Але написати бодай поему, не кажучи вже про оповідання чи роман… Адже це вимагає задуму, логічної побудови фабули, знання людини та її життя. Роман — це ж не механічна копія того, що кому спаде на думку. Тут необхідна селекція, «добір. Машина, хай навіть найдосконаліша, не зуміє цього зробити, бо вона — не людина.

— Ви кажете правду — це надто складна справа. Але аж ніяк не неможлива.

— Для цього машина мала б володіти такими знаннями, як знання людини!

— Не обов'язково. Адже не йдеться про те, щоб вона сама у всьому замінювала письменника. Спрощено це можна уявити собі так: треба запрограмувати загальні принципи побудови фабули, а також чималий обсяг відповідних змінних елементів, із яких фабула має бути сконструйована. Машина створювала б різні варіанти. Дуже багато з них були б, напевно, неприйнятні — цілком або частково. Тут відбір робила б людина: вибирала один із варіантів і далі опрацьовувала його на машині. Поступово від загальних контурів вона переходила б до більш і більш конкретних; так виникло б щось схоже на конспект роману. За цим конспектом, використовуючи закладені в її пам'ять зразки творчості даного письменника, машина розробляла б дію і стилістику. Але — під контролем людини!