Поріг безсмертя

— Теоретично це можливо. Якщо вдалося розв'язати всі проблеми компонування й добору, то вищий ступінь майстерності —це вже справа подальших технічних удосконалень. Немає об'єктивної межі, яку ми назвали б «рівнем» живого письменника.

— Я все-таки не дуже розумію, чому об'єктом експерименту обрано саме творчість Браго. Чому не «продовжують» якогось давно померлого письменника?

— Браго міг брати активну участь у підготовці пам'яті машини. Можливо, було записано чимало ходів вільних асоціацій. Наприклад, він диктував усе, що спадало йому на думку, пробував різні способи зв'язків, навіть записував хід думки в процесі творення фабули. Інститут Бурта займається нейрокібернетикою і психофізіологією, а не чистою математичною лінгвістикою. Та вам уже, певно, набридло слухати мої теоретизування, — 1 раптом похопилася Катерина й замовкла.

Тільки тепер і я помітив, що розмова перетворилася на мій з Катериною діалог, а сеньйора Долорес де Ліма міниться на обличчі, дедалі дужче нервуючи.

— Що ви, ми слухаємо з надзвичайною цікавістю, — ґречно відказав да Сільва, але роздратована сеньйора де Ліма враз обірвала дискусію:

— Все це вельми цікаво, та час летить, а я хотіла б порозмовляти з вами, сеньйоре адвокате, про пильні справи, — промовила вона, підводячись.

Але да Сільва тут же знайшов вихід із незручного становища.

— Ви любите магнолії? — спитав він Катерину. — Мій садівник вивів дуже цікавий сорт.

— І можна побачити? — підхопила Катерина.

— Авжеж. Прошу вас, — вклонився да Сільва. — Даруйте, — мовив він до мене і Долорес, — що ми лишаємо вас самих.

— О, будь ласка, будь ласка…

Коли вони вийшли, сеньйора де Ліма знову сіла в крісло і, пропікаючи мене поглядом, сказала:

— Ну й балакуча ж ваша приятелька!

— Це її професійне захоплення, — мовив я, виправдуючись. — А втім, ви спровокували її самі.

— Я гадала — вона скаже щось суттєвіше.

— Ви не вірите в можливості машинної творчості? Я, правду кажучи, теж.

— Ну, скажіть мені, навіщо все це? Який у цьому сенс? Якщо все саме так, як вона каже — у Маріо немає ніяких прав на книжки.

— Здається, так. Звичайно, можна б домогтися відшкодування за привласнення прізвища. Але про користання доробком померлого годі й сподіватися, бо існує заповіт, а цілком імовірно — ще якісь документи, котрі передають це право інститутові.

— Отож… Навіщо ви її сюди привезли? — запитала сеньйора Долорес. — У нас зараз чимало поважних справ, які треба залагодити, а ви ускладнюєте становище.

Я вирішив трохи осадити сеньйору де Ліма.

— Коли вам не подобається, що я привіз доктора Далі, ми можемо зараз же поїхати звідси…

Сеньйора де Ліма глянула на мене з тривогою.

— Не кажіть дурниць, сеньйоре адвокате. Я не для цього вас сюди викликала!

— Докторові Далі можна довіряти, — сказав я примирливо. — До того — вона може нам знадобитися. Вона особисто знайома з Боннардом, була першим рецензентом творів Браго, що їх Боннард передав професорові Сіккарді, і коли треба буде з'ясувати, як ідуть справи в інституті, вона легко знайде причину туди потрапити.

Сеньйора де Ліма трохи вгамувалася, але особливого захоплення не виявила.

— Зараз, справді, знадобилася б людина, яка могла б проникнути в інститут, але я не певна, чи не буде він вашої знайомої більше шкоди, аніж користі. А раптом вона — агент Боннарда?

— Я вже сказав, що цілком їй довіряю, — непривітно відповів я.

— Ну, гаразд, гаразд, — зітхнула сеньйора де Ліма. — Перейдемо до справи: чоловік казав вам, що Маріо втік од мене?

— Так, я це знаю.

— Я майже впевнена, що він знову з'явиться в Пунто-де-Віста. Точніше, у мого брата або, гірше… в інституті. Да Сільва мені дуже допомагає. Робить усе, що тільки може. Він розіслав усюди людей. Завдяки йому вдалося вчора спіймати Маріо. На жаль, ці люди трохи… брутальні. Ви ж знаєте… як на плантаціях. Сеньйор да Сільва — чудова людина, у нього найкращі наміри, але Маріо — тяжкий, нервовий хлопець. Я не хочу, щоб знову дійшло до скандалу… Тому й не зверталася до поліції.