Поріг безсмертя

— Але ти могла б бути стриманішою, — промовив я трохи згодом.

— Я знала, що робила!

— Не розумію.

— Да Сільва тут — основна пружина. Сеньйора де Ліма та її чоловік — всього-на-всього маріонетки в його руках. Тепер ти розумієш?

— Ні, не розумію. Адже справа з заповітом Браго…

— Це тільки приключка, — перебила вона мене на півслові. — Річ тут зовсім не в смерті Браго, заповіті або взагалі прагненні з'ясувати істину. Це гра, в якій ставка значно вища. Не знаю ще, яка вона, але відчуваю це серцем… Атака да Сільва спрямована на інститут. Навіть особа Боннарда не має тут значення, хоч це, напевно, найгрізніший його суперник. Зрештою, найімовірніше, що да Сільва не діє на свій страх і риск. Ти можеш мені сказати, хто володіє тутешніми плантаціями?

— Якесь акціонерне товариство або концерн.

— Ти мусиш дізнатися напевне. Це дуже важливо. І раджу — будь обережний. Не дуже вплутуйся в цю аферу.

— Ти мене лякаєш, — сказав я напрямки. — Але звідкіля такі підозри? Що тобі казав да Сільва? Це було тоді, як він показував магнолії?

— Авжеж. Він пробував вивідати, що я знаю про нейродин. Мушу зізнатися — робив це вміло.

— І що ж ти йому сказала?

— Все, що… відомо офіційно. До того, щиро кажучи, я й сама знаю не набагато більше за нього, а може, й менше. Але я не стала його розчаровувати.

— Не сподівався від тебе, що ти здатна на таку гру. Я гадав — він закрутив тобі голову…

— Мені треба буде якнайшвидше побачитися з Боннардом. Аби за інститутом не стежили і про все відразу не дізнався да Сільва, ти відвіз би мене туди ще сьогодні.

— Не вимагай від мене нелояльності до сеньйори де Ліма та її чоловіка. Вони мені довіряють. Спершу я мусив би офіційно відмовитись…

— Це відпадає. Вони відразу збагнули б, у чім річ. Тепер тобі не можна відступати. Нехай думають, що ти працюєш на них. Тільки ти повинен бути обережний.

— Ти вимагаєш од мене забагато. Це суперечить адвокатській етиці. Я з тих людей, що…

— Розумію, — квапливо перебила Катерина. — Хай буде й так. Я не вимагаю від тебе нелояльності до подружжя де Ліма. Будь тільки пильний.

— А ти не перебільшуєш? Що з того, що він розпитував про нейродин? Кожний може цікавитися…

— Ти пам'ятаєш початок путчу проти Дартеса? Це й є той самий полковник да Сільва…

— Той, що намагався заарештувати Дартеса? Звідкіля ти знаєш?

— Він сам мені розповів.

Машина зараз бралася вгору дорогою, що бігла узбіччям горба поміж хатинками селища.

— Ти небезпечна жінка… — промовив я з повагою.

— Ти мав би давно вже це знати. Майдан перед церквою був безлюдний.

Мешканці селища рано вкладалися спати. Лише в одному вікні — в будинку крамаря — горіло бліде світло.

Я поставив машину біля колодязя, як порадив да Сільва. Місяць яскраво освітлював сходи і білий фасад церкви. Тільки з правого боку кілька невисоких дерев кидали короткі пошматовані тіні.

— А якщо Маріо вже десь тут поблизу? — прошепотіла Катерина. — Якщо він нас помітить або вже помітив…