Поріг безсмертя
- Автор: Борунь Кшиштоф
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Поріг безсмертя». Краткое содержание книги:
Повість гостро антирелігійна. В ній автор руйнує обіцяне церковниками загробне життя.
— У чому полягає моя роль?
— Зараз скажу. Маріо вас не знає. Так складалося, що він досі вас не бачив… — трохи збентежилася вона. — Ви хотіли з ним познайомитися… Тому я й подумала, що вам буде легше налагодити з ним контакт, пояснити йому…
— Я вважаю — ви з чоловіком надаремне так довго не довіряли мені. Як ваш адвокат я мушу знати все. А ви приховували від мене, що Маріо в цій справі підтримує Боннарда.
— Це не так, — заперечила сеньйора де Ліма. — Маріо не цікавиться заповітом'. Але він ненавидить мого чоловіка, та й мене не любить… — вона витерла хусточкою сльози, що набігли на очі.
— Зрозуміло. Чим же я все-таки можу допомогти?
— Ви почекаєте тут до вечора. В крайньому разі навіть переночуєте… Тільки-но стане відомо, що Маріо прийшов до Альберді, ви поїдете до мого брата і спробуєте випитати в Маріо, що він збирається робити.
— Чи не краще було б найняти детектива?
— Ні. Ви повинні завоювати його довіру. Ви це зумієте… коли схочете.
— А коли Маріо піде прямо до інституту?
— Йому не вдасться туди дістатися. Про це подбає да Сільва.
— Все-таки знову… — мовив я трохи глузливо.
— Ні, ні. Йдеться не про те, щоб його схопити. Але він про це «е знає.
— Ясно. То ви вважаєте, що він неодмінно приб'ється до Альберді?
— Авжеж.
— Ну, а як він туди не прийде… Адже він може десь ховатися кілька день.
Де Ліма збентежилась.
— Бачте… Ще сьогодні ввечері, найпізніше вночі, він мусить там бути. Вія ладний зробити все..
— Скажіть відверто, чому ви. крутите? — спитав я різко.
— Ні, ні! Я нічого не приховую. Річ у тім, що сьогодні річниця смерті Браго.
VII
Ми саме довечерювали, коли до їдальні зайшов кремезний чоловік, з вигляду схожий на боксера, і, зупинившися за кріслом да Сільва, щось сказав йому на вухо.
Катерина, що сиділа біля господаря, урвала на півслові розповідь і запитливо глянула на нього.
— Даруйте, але є новини про Маріо, — пояснив да Сільва. — Чверть години тому його бачили за два кілометри від селища.
— Ваша розвідка працює блискуче! — грайливо засміялася Катерина.
— Ми застосували дуже простий метод, — відповів господар, не ховаючи задоволення від похвали. — Селище лежить на згині річки, яку перетинає шосе. Щоб дістатися до селища з півночі, треба перейти міст за кілометр од нього. Ми зміркували, що навряд чи Маріо переходитиме річку вбрід — тож і надумали стежити за мостом. Місяць зараз уповні, видно довкола, і не важко помітити з поблизьких кущів, хто переходить. А втім, я сподівався, що Маріо добиратиметься попутною машиною, і наказав своїм людям оточити відтинок шосе між мостами.
— З вас, мабуть, був чудовий командир, полковнику, — здивовано сказала Катерина, але мені здалося, що в її голосі забриніла іронія.
— Не з найгірших, — кивнув да Сільва. — Під час операції під…
— Чи вам не пора вже їхати, сеньйоре адвокате? — нетерпеливо урвала сеньйора де Ліма.
— Сеньйорові не пізно буде вирушити за п'ятнадцять хвилин, — промовив господар діловим тоном. — Може, вип'ємо ще?
— А коли Маріо… — знову почала Долорес, та да Сільва жестом зупинив її.
— Не хвилюйтесь, моя люба. Все йде так, як ми й передбачали. Саме тому найкраще буде, коли сеньйор адвокат приїде до Альберді не раніше за Маріо, а після нього. Я побоююсь, що коли Маріо застане у священика чужого або, ще гірше, помітить, що за ним хтось стежить — він може сховатися де-небудь у селі або в саду поблизу церкви.
— Я гадаю, найліпше буде, коли сеньйорина Далі поїде зі мною, — сказав я.
— Звичайно! Я їду з тобою, — підхопила Катерина.
Сеньйора де Ліма не приховувала невдоволення.
— Мені здається, це безглуздо… Ви залишитеся з нами, — сказала вона різко. — Вранці я вас одвезу…
— Я їду! — рішуче повторила Катерина.
— Іду зараз же!..
— А може, все-таки… — почав да Сільва, але я не дав йому договорити.
— Сеньйорина Далі може стати у великій пригоді… Не забувайте, що Маріо бачив її в інституті і знає, що вона була знайомою його батька…
— Не знаю, чи пам'ятає він її. Це було так давно. Стільки років… — промовила де Ліма, знизавши плечима.