Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Як тут з кущів виходить Вовк. Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
— А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалася! Зараз я тебе з’їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвиркнула через густо напомаджену губу.
— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів.
Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
— Поїхали!
— Куди? — перелякався Вовк.
— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев’яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під’їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:
— Чао предкам!
— Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в таку рань тут узялася?
— Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
— Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
— Дай щось пошамати! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
— Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.
— Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
— Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв’язала.
Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
— На. Нема більше.
— Тоді я тебе з’їм! — налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець.
Дивиться, біля хати лежить загнаний вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
— Не маю, внучечко! Їй-богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає:
— Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:
— А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний. Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш…
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жижки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білочубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає…
Хвіст
Я дивився на сусідського кота Антихриста і думав: «Коли б у мого шефа був хвіст, між нами ніколи не виникали б конфлікти…»
Між Антихристом і пуделем Бунцьом конфлікт, правда, виник. Але тільки через те, що Бунцьо по-собачому простий і наївний. Хоч він собака службовий і трохи вчений.
Сусід кинув Бунцьові кісточку. Він ліг собі зручно і почав гризти. Антихристові, видно, кістка сподобалася. Йому завжди подобається те, що перепадає іншим. Сповнений власної гідності, гордості, що походить з левиного роду і живе з господарем під однією стріхою, він, тримаючи хвоста коцюбою, підійшов до Бунця. І простягнув лапу. Мовляв, давай костомаху.
Завжди лагідний і спокійний, Бунцьо вийшов із себе. Гаркнув. Мовляв, май совість. Кістку я заробив чесною службою. Курей чужих з города повиганяв. Та й не голодний ти. Свою пайку отримуєш. В тарілці он молоко зосталося.
На всяк випадок Бунцьо взяв костомаху в зуби і подався в кущі.
Антихристові це не сподобалося. Він вигнув хвоста дугою, сердито провів Бунця поглядом. Тоді, ніби від нічого робити, поважно пересік подвір’я, плигнув на тин, вмостився там і ніби задрімав. Але тільки Бунцьо, догризши свою костомаху, вибіг з кущів і побіг до тину, Антихрист з диким пхиканням стрибнув йому на спину.
Переляканий Бунцьо жалібно заскавучав. Кинувся у відчинені сінешні двері.
Там його підстерігала друга біда. Тікаючи від переслідувача, він зачепив табуретку, на якій стояв тазик з посудом. Тарілки і чашки з дзенькотом розсипалися по підлозі. Господиня схопила віник і почала Бунця молотити. Той з жалібним скавучанням вискочив на подвір’я, забіг у кукурудзу.
Антихрист від задоволення зробив хвоста пужалном і покірно замурликав біля хазяйчиної ноги.
Я дивився на його хвіст і думав. Давши собаці вірний, послужливий характер, а котові — підступний і мстивий, природа правильно вчинила, що почепила їм хвости. І бідний Бунцьо постраждав тільки тому, що, захопившись кісткою, не звернув уваги на хвіст Антихриста.