Штани з Гондурасу
- Автор: Дудар Євген
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Український письменник
- ISBN: 5-333-01226-1
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Штани з Гондурасу». Краткое содержание книги:
Працювали на нього Ваня Молдаван, Вітя Царапкін, Ізя Чачкес, Гаврило з Мозамбіка та їхній хрещений батько, лауреат премії Остапа Вишні сатирик Євген Дудар.
Тут зібрано найдостойніші гумористичні дефіцити. Від славнозвісних «гондураських штанів», якими ти не раз милувався, дивлячись гумористичні телепередачі, до «промов», виголошених на фестивалях гумору і сатири в столичному палаці «Україна». Якщо врахувати ще й народне прислів’я, що сміх — це здоров’я, то твоє здоров’я, читачу, справді у твоїх руках.
Не випусти його!
Парад планет
Усе життя людини залежить від космосу. Від небесних тіл. Одного — від сонця. Іншого — від місяця. А моє — від комети. Від сусіда. Який живе у мене за стіною. Він ночами у трубу дивиться. На небо. А вдень із сусідами гиркається. За те, що спати йому не дають. Лунатик…
Колись каже:
— Вам поберегтися треба. Комета до Землі летить.
— То що, — питаю, — каску на голові носити? Чи в погребі сидіти?
— Менше нервувати. Кричати менше.
— А вона так на крики реагує?
— Навпаки. Ваш організм збуджений. Більше реагує на неї. І може не витримати…
Тут зауважив, що зі мною справді щось не те коїться. Прокидаюся серед ночі, на балкон тягне. Носа в небо. І сиджу. Виглядаю, де та клята комета. Може, сусід бреше?
Може, нічого він у ту трубу не бачить? Академіка із себе корчить. Ломоносова. Келдиша. «Комета до Землі летить…» Ворожка носата. Він бачить, що там летить. Під ногами не бачить. Три з мінусом носить. Об власного Рябка шпортається. А приндиться… Збере у себе таких же, як і сам. Мудрують. Мишам, кажуть, кролячого гена пришили. Для чого, питаю. Щоби плодилися з довгими вухами і короткими хвостами? Пришийте їм краще коров’ячого. Може, доїтися будуть?..
І ще добалакалися, мовляв, у стовбурах дерев є цукор. І зараз вчені мудрують, як його звідти видобувати.
Домудруються. Що ніхто не захоче буряків вирощувати.
Одна дама з їхньої компанії ніби винайшла пасту.
Хлорофілово-каротинову. Для зайців. Лякати їх. Щоб яблуні не гризли…
Де вона зайців бачила?
Кажуть, обприскали пастою яблуні. Пустили зайця. А він не тільки кору — гілля напідстрибі пообгризав.
Почали докопуватися: у чому секрет?
Якийсь дядько підказав. Мовляв, хлорофіл є у капусті, а каротин — у моркві… А для зайців це все одно, що для людини ковбаса…
Повернувся з балкона. Ліг у ліжко. Перекидаюся з боку на бік. Намагаюся думати щось приємне. Що начальника нашого з роботи звільнили. Що сусід машину розбив. А в голові все одно комета.
Кажуть, біда не в самій кометі, а в її хвості. Вона хтозна-де у небесах, а хвоста по землі волочить. І мете. Як пилососом. І втягує… Кажуть, до революції над Парижем пролітала. То якогось панича з бричкою і кіньми в небо потягнула… Серед білого дня. Всі кричали: «Чудо! Пан по золотій дорозі до неба їде…»
Потім оголосили того панка святим.
Це ж мене буде отак тягнути, а сусіди, кричатимуть: «Файфура і тут без фокусів не може…»
Очі не стулю. Переживаю. Ну, астероїд клятий. Пророк Магомет. Треба було мені знати про ту комету…
Зодягнув штани. Пішов до сусіда. Той сидить на балконі, у бінокль дивиться.
— Ну що там у небі нового, — питаю, — де та клята комета?
Він вибухнув:
— Що ви мені заважаєте! Не до комет зараз! Он парад планет насувається…
— Тоді, — кажу, — держіться… А на всякий випадок зодягніть парадну форму… І замовте лафет… Бо я за свої нерви не ручаюся…
Ферапонт на орбіті
Кажуть, гени. Спадковість. Є р у н д а!
Яблуко від яблуньки далеко не відкотиться?
Відкотилося. З хутора Лопушки закотилося аж у райцентр.
Яке дерево, такий тин, який батько, такий син?
Батько був людиною. Землю орав. Хліб сіяв. Людей годував. А воно… Черв’ячок. Повзь-повзь. Круть-круть. Слизь-слизь. Знайшло теплу дірку. І вже точить. Хрум-хрум, хрум-хрум…
«Руководитель». Контори «Пришийкобиліхвіст». Руками водить… Жодної кобили в районі уже нема, а вони ще хвости пришивають. І плани перевиконують. І «порівняно з цим же періодом минулого року…» продуктивність підвищують. І премії отримують…
Спадковість?
Батько — Коза.
Мати — Коза.
А він — Казаков-Приамурський.
Ніби у нього хвіст довший виріс. Ніби той Амур через його Лопушки тече. Чи він коли-небудь його бачив.
Десять тисяч кілометрів мислію потягнувся, щоб відірватися від свого хутора. Щоб козяче минуле в очі не лізло. Щоб роги ніхто не показував. Авторитету не підривав…
І собі на біду. У районі поповзло, що він «Приамурський» не від ріки Амур. А від того, що крутить амури… З чужими жінками…
Вирішив хвоста поміняти. З «Приамурського» на «Ріо-Колорадського». Є така річка у Бразілії. Як він її розкопав?
Та йому порадили. Мовляв, це може вплинути на анкету. Бо подумають, що він не від річки, а від колорадського жука.
Погодився.
Зацікавляться анкетою — зацікавляться й кріслом. А Ферапонт ніби до нього приріс. Ніби народився у тому кріслі. Ніби воно йому у спадок дісталося. Уся його «діяльність» спрямована тільки на те, щоб уберегти під собою те крісло.