![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— О, — вимовив один з воїнів у розшитому яблуневими гілками блакитному кунтуші квітанської ровти, — ось кому бути суддею… Пан князь Данаділу має дар робити висновки з очевидних речей…
— Мій Вогнедане, — сказав Брячислав ледь повеселілим голосом, — ви мене майже переконали… І дали надію — сестра жива… Я йду за вами і виконуватиму всі ваші накази, яко офіцер данадільської ровти.
— За мною, — коротко скомандував Вогнедан, і вони вчотирьох вийшли з трохи заспокоєної вартівні.
— Якщо таке, — озвалася Дана, — коїться межи гриднів, то я уявляю собі, які чутки носяться по місту. Бідолашні закохані, вони були вчора — мов пара лебедят… Вишенька, схожа на мавку… Красень Воїслав… Хто насмілився?
— Цей хтось, — сказав Вогнедан, швидко йдучи у напрямку конюшень, — мав стежити за молодою парою… Також мусив мати до помочі трьох, або чотирьох чоловік… Серед них, як я говорив уже сьогодні — дивного. Дивного, котрий вміє наводити ману. Або ватажок сам є отим дивним. Брячиславе, чи ніхто не сватався за Вишеньку через голову роду?
— Ніхто, — озвався Брячислав, — сестра завжди була при пані Воїдані… Вона ні з ким не зустрічалась… Вдома… О, вдома тільки мати і гаптування… Ніхто її навіть на вулиці не бачив, а до палацу й назад завжди возив її я… Ми були на Великодніх Змаганнях, але Вишенька посоромилася сама прочитати свого вірша… На Змагання Великої Ночі також возив її я, і там вона була завжди серед найближчих моїх приятелів… Мій принце, ви думаєте, що хтось із них…
— Ні, я так не думаю, — сказав Вогнедан, — треба бути дійсно зовсім божевільним, наче зайцю навесні, аби красти сестру кращого друга, навіть не спробувавши їй освідчитись.
— Дозвольте нагадати, — скромно мовив Винозір Птаха, — відому всім нам історію божевільця Рибки. Цей міщанин з Дубна покохав шляхтянку, котра відмовила йому і вийшла за іншого. Рибка спалив хутір молодят — власне з цього він і розпочав свій злочинний шлях — з метою вбити суперника і викрасти панну, яку кохав. Тепер переносимо подібну історію до Боговлади… В нашому випадку уявний міщанин може навіть не наважитись освідчитись вельможній панні, але викрасти її — чому б ні… Тим більше, він міг стежити за нею, і побачити вогняні заручини…
— У твоїх розумуваннях, Винозоре, — озвався Вогнедан, подумавши, — є одне слабке місце — мана.
— Стривайте, — сказала Дана, — коли ми їх бачили, то Вишенька була в мані… Вона боялася, щоб її мати не дізналася про її заручини, і про те, що вона була на святі… Чи не міг Веданг на її прохання накинути ману і на себе, щоб випадково зустрінуті приятелі не допитувалися, ким є його супутниця.
— О, так! — вигукнув Брячислав, — зовсім забув! Я ж бачив тоді Воїслава… З якоюсь дівчиною в мані. Я поспішав, бо опівночі мав заступити на чергування і супроводжувати Повелителя до храму… Там, здається, був Страж Вишенський… І Мирослав… І ще хтось… І всі вони вимагали у Дракона, аби той показав личко любки… Я, до речі теж… Він ще кинув мені на бігу, що я її знаю, і наше знайомство продовжиться… чи якось так.
— Ну от, — мовив Птаха лагідно, — це якраз і підтверджує мої здогади… Опісля того, як закохані зустріли вашу буйну компанію, вони, аби їх ніхто не тривожив… Аби поговорити з принцом пан Воїслав міг ту ману і зняти, а потім — знову. У нього сильний дар…
— Зараз, — сказав Вогнедан, — ми поїдемо до суду. Там поговоримо з самим Воїславом. Я думаю, що пан Кречет уже впевнився в його невиновності. А тоді усі разом ще раз подумаємо… Добре подумаємо… Кому вигідно, аби Воїслава вбили, а панну викрали. Саме вбили — тут мова не йде про те, аби зганьбити рід Ведангів. Невідомий викрадач хотів, щоб з Воїславом розправилися просто на березі, доки він був під маною.
До боговладського суду четвірка приятелів дібралася досить швидко. У місті було спокійно. Біля великої будівлі столичної оселі права, щоправда, тинялося кілька осіб невизначеного походження, але вулиці були порожніми. І шляхта, і міщани відсиплялися опісля гуляння Княжої Ночі. До того ж і звичай велів, аби цього дня ніхто не працював.