Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Але, хай там що, його похорон у Гайгейті пройшов дуже пристойно, й, повертаючися з кладовища, Сомс Форсайт майже машинально попрямував до дядечка Тімоті на Бейзвотер-род. «Стареньким»—тітоньці Джулі й тітоньці Гестер — цікаво буде почути про похорон. Його батько Джеймс, якому минуло вісімдесят вісім років, не міг поїхати на кладовище — йому це вже було понад силу; Тімоті, звичайно, теж не з'явився; отож із братів на кладовищі був тільки Ніколас. Одначе люду зібралося чимало, і треба розказати про це тітонькам,— їх це трохи потішить. Цей добрий намір був поєднаний з непереможною потребою здобути з усього, що ти робиш, якусь користь для себе,— властива риса Форсайтів і не тільки їх, а й усіх розважливих людей кожної нації. Прямуючи до Тімоті на Бейзвотер-род обговорити родинні справи, Сомс, власне, наслідував свого батька, котрий мав звичку навідуватися до своїх сестер у Тімоті принаймні раз на тиждень і облишив її тільки у вісімдесят шість років, коли його зрадили сили і він уже не міг виїздити без Емілі. А приходити туди з Емілі не було чого, бо хіба ж поговориш як слід у присутності власної дружини? Як колись Джеймс, Сомс майже щонеділі знаходив час зайти на Бейзвотер-род і посидіти в маленькій вітальні, де він, маючи репутацію людини зі смаком, спромігся внести чимало змін: кімнату оздобила порцеляна, яка, щоправда, не зовсім задовольняла його високі вимоги, і дві картини сумнівної барбізонської школи — його різдвяні подарунки. Сам він, добре заробивши на барбізонцях, вже кілька років цікавився Марісами, Ізраельсом та Мауве і сподівався заробити на них ще краще. У його домі над Темзою біля Мейплдергема, де він тепер мешкав, була галерея, в якій картини були гарно розвішені і добре освітлені; в галереї цій побували мало не всі лондонські торговці картинами. Вона також правила за принаду для гостей, що приїздили на недільні прийоми, що їх час від часу влаштовували для Сомса його сестри, Вініфред і Рейчел. І хоч гід із нього був дуже мовчазний, його спокійна зосереджена впевненість справляла враження на гостей, які знали, що його репутація грунтується не просто на естетичних уподобаннях, а на вмінні вгадати майбутню ринкову вартість картини. Коли Сомс ішов до Тімоті, він майже завжди мав у запасі історію про те, як йому пощастило перехитрувати котрогось із торговців, і він вельми тішився, слухаючи воркування тітоньок, які ним щиро пишалися. Проте сьогодні, прибувши сюди з похорону Роджера в елегантному темному костюмі — не зовсім чорному, бо, зрештою, дядько — це тільки дядько, і до того ж Сомс уникав усякого вияву почуттів,— він поринув у течію інших думок. Відхилившись на інкрустовану спинку крісла і озираючи небесно-блакитні стіни з позолоченими рамами, Сомс був мовчазніший, аніж завжди. Чи тому, що він побував на похороні, чи, може, з якоїсь іншої причини на його обличчі особливо різко позначилися характерні форсайтівські риси: довгасте обличчя з запалими щоками, підборіддям, що випиналося б іще більше, якби воно було не таке м'ясисте — одне слово, обличчя з надмірним підборіддям, хоч загалом його не можна було назвати негарним. Сьогодні він почував особливо виразно, що мешканці дому Тімоті безнадійні диваки і що душі його тітоньок припали порохом вікторіанських часів. Єдине, про що йому хотілося говорити,— це про його становище нерозлученого одинака; але цю тему не годилося зачіпати. А проте саме вона заполонила його думки, витіснивши геть усе інше. В такому стані він перебував із весни, коли в душі у нього зародилося нове почуття, яке спонукало його зробити крок, що, як йому здавалося, для Форсайта в сорок п'ять років був рівнозначний дурості. Останнім часом він дедалі ясніше бачив, що стає багачем. Його капітал, досить великий вже тоді, коли він надумав спорудити дім у Робін-Гілі, той дім; який зрештою розбив його сімейне життя з Айріні,— за дванадцять років, що він їх прожив самотній, дбаючи про самі тільки справи, надзвичайно зріс. Тепер він мав більше ста тисяч фунтів, і нікому було їх залишити — ніякої мети задля продовження справи, що стала його релігією. Навіть якби він сидів, склавши руки, то все одно гроші породжували б гроші, і Сомс розумів, що він і не зчується, як у нього буде сто п'ятдесят тисяч. Він завжди бажав мати сім'ю, дітей; розбите й придушене, це прагнення причаїлося в далекому куточку його душі, але тепер стало прориватися знову, коли він був, як то кажуть, «у розквіті віку». А останнім часом, конкретизоване й зосереджене його захопленням безперечно гарною дівчиною, це бажання заступило йому весь світ.