Людина без властивостей. Том III

 — Хоч портрета з нього малюй! — промовив Штум фон Бордвер. — Втілення духовної краси. А картину я подарував би твоїй кузині! — звернувся він до Ульріха.

Доктор Фріденталь на це сумно всміхнувся й пояснив:

 — Шляхетний вигляд спричинений послабленням м’язів обличчя.

Потім він ще коротко махнув перед очима у хворого рукою, продемонструвавши так глядачам рефлекторну нерухливість зіниць, і повів усіх далі. Часу за такого багатства матеріалу було обмаль. Старий добродій, який понуро кивав головою на все, про що казали біля його ліжка, ще тихо й заклопотано щось відповідав, коли п’ятеро відвідувачів уже спинилися через кілька ліжок далі, щоб познайомитися з іще одним випадком, вибраним Фріденталем.

Тепер це був чоловік, який присвятив себе мистецтву, — веселий, гладкий художник, чиє ліжко стояло під яскраво освітленим вікном; на ковдрі в нього лежав аркуш паперу й багато олівців, і він цілий день не випускав їх з рук. Що Кларисі впало в око насамперед, то це — його радісна невгамовність. «Отак мав би малювати й Вальтер!» — подумала вона. Помітивши, що художник зацікавив Кларису, Фріденталь хутко вихопив у нього аркуша й простяг його їй; гладун захихотів і почав поводитися, мов жінка, яку вщипнули. А Клариса, на свій подив, побачила перед собою етюд, накиданий досить упевненою рукою й цілком осмислений — за змістом навіть банальний етюд до великого полотна з численними, переплетеними за законами перспективи одна з одною постатями й залою, інтер’єр якої був виписаний так разюче детально, що весь малюнок справляв цілком здорове, професійне враження, немовби вийшов зі стін державної академії.

 — Напрочуд добре! — мимоволі вигукнула Клариса. Фріденталь лише задоволено всміхнувся.

 — Облизався! — крикнув йому, однак, художник. — А цьому добродієві, бач, до вподоби! Покажи йому ще! Він сказав: «Напрочуд добре!» То покажи ж! Ти з мене тільки насміхаєшся, я знаю, а йому ось — до вподоби.

Він говорив добродушно і, схоже, був із лікарем, якому тепер подавав також інші малюнки, запанібрата, хоч той його мистецтва й не шанував.

 — Сьогодні нам ніколи з тобою розмовляти, — відповів йому Фріденталь і, обернувшись до Клариси, втілив свій висновок у таких словах: — Він не шизофреник. На жаль, іншого художника зараз у нас немає, а нерідко серед шизофреників трапляються великі, цілком сучасні митці.

 — І вони хворі? — висловила сумнів Клариса.

 — А чом би й ні? — похмуро відповів Фріденталь. Клариса закусила губу.

Тим часом Ульріх зі Штумом уже стояли на порозі наступної палати, й Генерал сказав:

 — Коли я бачу таке, мені, їй-бо, стає шкода, що обізвав сьогодні свого ординарця бовдуром. Тепер цього повік не робитиму!