Людина без властивостей. Том III
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-16-1
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том III». Краткое содержание книги:
Ґенералові, хоч і запізно, спало щось на думку, і він спробував повернути собі честь.
— Тепер воля дуже в моді, — промовив він. — Ми в патріотичній акції приділяємо цій проблемі теж багато уваги.
Клариса всміхнулася до нього й випростала руки, щоб зняти в них напруження.
— Коли доводиться отак чекати, то відчуваєш те, що має статися, всіма фібрами душі, так наче дивишся в далекоглядну трубу, — відповіла вона.
Штум фон Бордвер замислився; цього разу спізнюватися він не хотів.
— Слушна думка! — сказав він. — Це пов’язано, либонь, із сучасною фізичною культурою. Їй ми приділяємо увагу теж!
Цієї миті стрімко ввійшов надвірний радник з цілою кавалькадою асистентів та волонтерок; він був люб’язний, надто до Штума, сказав щось про якусь невідкладну справу й висловив жаль із приводу того, що змушений, усупереч своїм намірам, обмежитися цим привітанням, тож показати клініку сам він, мовляв, не зможе. І відрекомендував їм доктора Фріденталя, який, мовляв, зробить це замість нього. Доктор Фріденталь був високий, стрункий, хоч і трохи крихкотілий, чоловік, мав буйну чуприну й, коли його називали, всміхався, мов акробат, який вибирається на драбину, щоб виконати смертельний стрибок. Шеф попрощався, і їм принесли халати.
— Щоб не тривожити пацієнтів, — пояснив доктор Фріденталь.
Клариса, вдягаючи халата, відчула незвичайний приплив сили. Вона стояла, нагадуючи маленького лікаря. Собі вона здавалася дуже білою й дуже мужньою.
Ґенерал пошукав очима дзеркала. Важко було дібрати халата, який відповідав би своєрідному співвідношенню між його зростом і повнотою; коли нарешті пощастило обгорнути його тіло цілком, він мав вигляд дитини в надто довгій нічній сорочці.
— Як ви гадаєте, чи не варто мені скинути шпори? — спитав він у доктора Фріденталя.
— Військові лікарі теж носять шпори! — заперечив Ульріх.
Штум зробив ще одне складне й безпорадне зусилля, силкуючись побачити себе ззаду, де лікарняний балахон рясними фалдами спадав на його шпори. Потім усі вони рушили. Доктор Фріденталь попросив не втрачати самовладання, хоч би з чим вони зіткнулися.
— Поки що все йде більш-менш! — прошепотів Штум до свого товариша. — Але мене це, власне, анітрохи не цікавить; краще б я використав цей час, щоб побалакати з тобою про сьогоднішній вечір. Тож слухай сюди, ти хотів, щоб я розказав тобі про все відверто. Тут немає нічого складного. Весь світ озброюється. У росіян цілком нова польова артилерія. Ти чуєш? Французи запровадили дворічну військову службу задля того, щоб значно розбудувати свою армію. Італійці…
Вони спустилися тими самими по-княжому старомодними сходами, якими піднялись нагору, завернули кудись убік і опинилися в лабіринті невеличких кімнаток та звивистих коридорів, де зі стель виступали побілені сволоки. Це були переважно господарські й канцелярські приміщення, в яких через брак місця у старій будівлі віяло, однак, чимось похмурим і чужим. Їх населяли якісь моторошні люди почасти в лікарняному, почасти в звичайному одязі. На одних дверях стояв напис: «Приймальна палата», на інших — «Чоловіча». Штумові заціпило рота. Він мав таке передчуття, ніби ось-ось може статися якийсь надзвичайний інцидент, і це вимагатиме від нього глибокого самовладання. Мимоволі ґенералові не давало спокою також запитання, як йому повестися, коли нездоланна нужда змусить його усамітнитись і він без досвідченого супроводу зустрінеться сам на сам із психічнохворим у тому місці, де всі люди рівні. Клариса, навпаки, весь час простувала на півкроку поперед доктора Фріденталя. Його прохання вдягти білі халати, щоб не лякати хворих, тримало її на хвилях вражень, мов рятівний жилет. Вона була в полоні улюблених думок Ніцше: «Чи існує песимізм сили? А інтелектуальна схильність до жорстокого, лиховісного, злого, проблематичного боку життя? А потреба в жахливому як у гідному ворогові? Можливо, божевілля — не конче ознака виродження?» Вона не думала про це словами, а згадувала загалом; її думки спресували все це в малесенький пакуночок і якимсь дивовижним чином стиснули до зовсім невеличкого розміру, як ото відмичка злодія. Для неї цей шлях був наполовину філософією, наполовину подружньою зрадою.
Доктор Фріденталь спинився перед залізними дверима й дістав з кишені штанів ключа з гострою борідкою. Коли він відчинив двері, в очі екскурсантам ударило яскраве світло; вони вийшли з-під захисту будівлі, й ту ж мить Клариса почула різкий, жахливий крик, якого вона не чула зроду. Незважаючи на свою хоробрість, вона здригнулася.
— Просто кінь! — мовив доктор Фріденталь і всміхнувся.