Людина без властивостей. Том III

Та й не мала вона часу на щось інше, бо в кінці двору були ще одні залізні двері, й тепер санітари стукали в них. Це було вже щось нове, бо досі вони просто обережно відчиняли двері самі, без попередження. А в ці санітари чотири рази вдарили кулаком, а тоді прислухалися до гомону зсередини.

 — На цей знак усі, хто там є, повинні поставати попід стінами, — пояснив Фріденталь, — або посідати на лавки попід стінами.

І справді, коли двері повільно, градус за градусом прочинились, виявилося, що всі, хто доти чи то мовчки, чи то гамірно вештався в палаті, тепер послухалися наказу, як добре вимуш-трувані арештанти. І все ж таки санітари, переступаючи поріг, вдалися ще до таких застережних заходів, що Клариса схопила раптом доктора Фріденталя за рукав і схвильовано спитала, чи це не тут Моосбруґер. Лікар мовчки похитав головою. Йому було ніколи. Він суворо попередив відвідувачів, що до кожного хворого вони не повинні підступати ближче, ніж на два кроки. Схоже, відповідальність за ці відвідини все ж таки трохи його пригнічувала. У цьому відрізаному від світу, обнесеному муром дворі, де мешкали самі божевільні, майже кожен з яких уже скоїв убивство, їх було семеро проти тридцятьох. Той, хто звик ходити при зброї, без неї почувається в більшій небезпеці, ніж решта людей; тим-то й ґенералові, який лишив свою шаблю в почекальні, не можна дорікнути за те, що він спитав у лікаря:

 — А ви,власне, озброєні?

 — Увагою й досвідом! — відповів Фріденталь, радий такому приємному запитанню. — Вся штука в тому, щоб придушити будь-який протест уже в самому зародку.