Людина без властивостей. Том III

 — Правда? — каже Ульріх.

 — Атож. Ти теж тепер палець об палець не вдариш! А де в кого за це болить голова. Хочу нагадати тобі, до прикладу, що німецька братовбивча війна шістдесят шостого року почалася з того, що у франкфуртському парламенті всі німці оголосили себе братами. Я, звісно, аж ніяк не хочу сказати, що через це так дуже болить голова, приміром, у військового міністра чи в начальника ґенерального штабу; думати так було б з мого боку безглуздо. Але так уже воно ведеться, що одне тягнеться за одним! Чи ти мене розумієш?

Це було туманно, але правильно. І до цього ґенерал додав одне дуже мудре зауваження.

 — Послухай, ти завше вимагаєш чіткости, — докірливо сказав він своєму супутникові. — Я за це від тебе, звісно, в захваті, але помізкуй хоч один раз у плані історичному: звідкіля безпосереднім учасникам якої-небудь події наперед знати, чи стане вона великою? Таке вони можуть собі хіба що уявити, тільки й того! Отож якщо дозволиш мені висловити такий парадокс, то я скажу, що світова історія пишеться ще доти, як вона відбувається; спершу це — завше просто балаканина. І перед діяльними людьми постає якраз дуже важке завдання.

 — Щодо цього ти маєш рацію, — похвалив його Ульріх. — А тепер усе ж таки розкажи мені про все!

Але ґенерал, хоч йому кортіло поговорити про це й самому, у такі напружені хвилини, коли кінські копита затупотіли вже по небрукованій вулиці, раптом знов перейнявся іншими турботами.

 — Я ж бо прибрався вже, мов ялинка, до міністра — на той випадок, якщо він мене викличе! — вигукнув Штум, ще й показав на свій блакитний мундир, пообчіплюваний орденами. — Чи не думаєш ти, що може дійти до якогось прикрого інциденту, якщо я покажуся перед тими ідіотами отак в уніформі? А як мені бути, якщо котрийсь із них, скажімо, образить мій мундир? Не хапатися ж мені тоді за шаблю, а змовчати теж дуже небезпечно?!