Людина без властивостей. Том III

 — То я ще хотів би підготувати тебе до сьогоднішнього вечора, — почав він. — Італійці, росіяни, французи, а тоді й англійці, розумієш, — усі озброюються, а ми.

 — Ви хочете мати свою артилерію, я ж бо вже знаю, — урвав його Ульріх.

 — Артилерію теж! — правив своєї ґенерал. — Але якщо ти й далі не даватимеш мені доказати, то зараз ми знов опинимося біля отих психопатів і не зможемо спокійно побалакати. Я хотів сказати, що ми застрягли якраз посередині, і з погляду військового наша позиція дуже небезпечна. А в цій ситуації дехто серед нас — я маю на увазі патріотичну акцію — вимагає лише людської доброти, більш нічого!

 — І ви тут — проти! Я це вже втямив.

 — Та навпаки! — запевнив товариша Штум. — Ми не проти! До пацифізму ми ставимося дуже поважно! Ми тільки хочемо провести в парламенті наш артилерійський проект. І якби нам пощастило просунути його, так би мовити, рука в руку з пацифізмом, то це якнайкраще захистило б нас від усіляких звинувачень в імперіалістичних зазіханнях і загрозах миру! Що ж, я тобі зізнаюся: ми з тією Набридер справді трохи заодно. Але, з другого боку, тут треба діяти обережно, адже її супротивники, націоналістична течія, яка тепер також прилучилася до нашої акції, виступає проти пацифізму, але за зміцнення війська!

Довести свою думку до кінця ґенералові не пощастило, і те, що він хотів іще сказати, йому довелося з гіркою міною на обличчі проковтнути, бо вони вже майже дістались на пагорб, і доктор Фріденталь очікував, поки весь гурт збереться навколо нього. Майданчик янголів, як виявилося, був обнесений легенькою огорожею, і екскурсовод перетнув його, не звертаючи ні на кого уваги, так наче це була тільки прелюдія.

 — «Відділення тихих», — пояснив лікар.

Тут були тільки жінки; коси в усіх вільно спадали на плечі, а жирні, одутлі обличчя з м’якими рисами викликали огиду. Одна з жінок відразу підбігла до лікаря й тицьнула йому в руки якогось листа.

 — Щоразу та сама історія, — пояснив Фріденталь і прочитав уголос: — «Адольфе, коханий мій! Коли вже ти приїдеш?! Чи ти про мене забув?!»

Ця стара, років шістдесятьох жінка стояла поруч і слухала з тупим виразом на обличчі.

 — Ти ж бо одразу відішлеш його?! — попросила вона.

 — Неодмінно! — пообіцяв доктор Фріденталь, а тоді тут-таки, в жінки на очах порвав листа й усміхнувся до санітарки.

Клариса не стерпіла.

 — Як ви так можете?! — обурено звернулася вона до лікаря. — До хворих треба ставитися з усією серйозністю!

 — Ходімо! — мовив у відповідь Фріденталь. — Не варто марнувати тут час. Якщо хочете, я покажу вам потім сотні таких листів. Ви ж бо самі бачили, ця стара й бровою не повела, коли я порвав листа.

Клариса була збентежена: Фріденталь казав таки правду. Але це сплутало її думки, і не встигла вона дати їм лад, як вони сплуталися знов, бо тієї хвилини, коли всі вже йшли з майданчика, ще одна стара, яка нетерпляче підстерігала їх, задерла аж до пупа халата й заходилася показувати чоловікам свої огидні старечі клуби над грубими вовняними панчохами.