Привид мертвого дому. Роман-квінтет
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Унів. вид-во Пульсари
- ISBN: 966-8767-21-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Привид мертвого дому. Роман-квінтет». Краткое содержание книги:
Усе відбувалось, як завжди: застілля, чаркування, тости, розмови, з однією тільки різницею: навпроти сиділа жінка, яка все ще непомірно хвилювала Станіслава, з якою вряди-годи зустрічався очима, тоді між ними ніби щось спалахувало — вони відразу ж розводили погляди, намагаючись їх якийсь час не з’єднувати, але незвідана сила зводила їх знову. Микола розповідав політичні анекдоти, осмішуючи перестарілого правителя з його дитячим захопленням орденами та відзнаками, — тут уже Микола був мастак, він чудово імітував гугнявий голос правителя і його, породжені осклеротілим мозком афоризми. Станіслав зі Стефанією сміялись, а Леоніда з Орестом ні, очевидно, не раз уже їх із Миколиних вуст чули. Микола ще раз спробував умовити його дати «концертичка» для місцевої інтелігенції, ну хоч би в музичному училищі, адже він його випускник, але Станіслав завтра мав їхати, тож рішуче відмовився, і вони знову поговорили на тему, що пророка на батьківщині не шанують; Станіслав уважав, що це нормально, а Микола з того обурювався, очевидячки, для годиться. Потім Станіслав розпитав у Ореста про його плани, той кінчав музичне училище і мріяв про консерваторію, а коли Орест про це сказав, за столом зависла багатозначна тиша — Станіслав зрозумів, що тут має запропонувати своє сприяння та допомогу, адже він уже кілька років у консерваторії професором. Коли ж він це зробив, Микола з Леонідою полегшено зітхнули, а Орест скромно потупив очі; Станіслав при цьому відчув незадоволення, бо рівня Орестової підготовки та здібностей не знав, а треба було спершу визначити це, а тоді щось обіцяти. А ще йому здалося, може, й безпідставно, що Микола сьогодні заявився до нього зовсім не для того, щоб організувати для місцевої інтелігенції його «концертичка», а щоб він не забув прийти до нього в гості, адже справа в них до нього була поважна й делікатна і застрахуватися не було зайве. Зрештою, подали солодке, і він, покуштувавши шедеврів Леонідиної кухні й похваливши належно їх, звівся, сповістивши, що тітки не люблять, коли він у гостях загулюється.
— Але, Стасику, — сказала Леоніда, дивлячись на нього трохи млосно, — ти ж не послухав, як Орест грає!
І справді, послухати було треба, і вони перейшли до вітальні. Орест грав як для кандидата в студенти не зле, але п’єси були більш заучені, як провідчуті. Станіслав сухо висловив ряд технічних зауважень, вказав місця, які треба було б відшліфувати, і підтвердив свою готовність хлопцеві при вступі допомогти. В студенти середнього рівня той справді годився, але зірок з неба він, очевидно, ніколи не зніматиме; втім, усе залежить од його здатності до праці.
— А може, і ти нас потішиш? — спитав Микола.
— Хіба можна тішити, наповненому їжею та вином? — відказав Станіслав і зирнув на Стефанію. І вразився раптом: її очі палали, а на щоках цвіли нерівні рум’янці. І в ньому прокинулося щось од півника, котрий кокоче перед куркою і красується перед нею, — те віковічне, що примушує істоту чоловічої статі виставити себе перед істотою статі жіночої, вразити, захопити. Окрім того, в ньому весь час не зникала музика, й була вона надто хвилююча, глибока, переповнюючи його через край. І він ступнув до фортепіано і зіграв з усім блиском, який дозволяв цей інструмент, адже був той далеко не досконалий — кілька іскристих, як пінне вино, етюдів Шопена, які, здається, найбільш пасували до цього моменту — грав їх для Стефанії, для тих запалених її очей, для чарівних рум’янців, адже не міг не відчувати, що справив на неї враження не тільки як носій свого імені, але і як людина в плоті, хоч, може, це враження і не таке, як йому праглося б, вона світилася до нього захопленням пошанувачки, а не жінки, яка бажає, щоб її помітили і кохали.
Устав і вклонився, вони заплескали, а коли почали просити заграти ще, він сухо й коротко виказав господареві вади інструменту і сказав, що його треба буде, очевидно, змінити, коли Микола хоче, щоб Орест щось досяг. Орест при цьому стояв позаду всіх, певною мірою грою маестро був пригнічений, але не міг не захоплюватись. І ось настав час прощання; Станіслав мав відійти разом зі Стефанією, адже вони були сусіди.
— Я вас залюбки провів би аж додому, — сказав Микола біля хвіртки, — але треба допомогти Леоніді прибрати, інакше вона мене схрумає, мов огірочка.
— Дуже тебе гризе? — весело спитав Станіслав.
— Бачиш, жінка — це таке дивне створіння, що задовольнити годі. Недавно передавали по радіо: одна німка подала на розлучення. Причина: чоловік ідеальний і немає до чого причепитися.
Він зареготав, як це робив після кожної спроби пожартувати.