Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Сядьте, — сказав Мікаель.
— Ви не розумієте…
— Я розумію тільки одне: ми з Лісбет підійшли так близько, що винний у всьому цьому впав у паніку, близьку до потьмарення розуму. У нас є до вас кілька питань. По-перше: скільки існує ключів од склепу сім'ї Ванґер і в кого вони?
Фруде ненадовго задумався.
— Щиро кажучи, я не знаю. Вважаю, що доступ до склепу мають кілька членів сім’ї. У Хенріка точно є ключ, та й Ізабелла там теж іноді буває. Правда, мені невідомо, є в неї власний ключ чи вона бере його в Хенріка.
— Гаразд. Ви ж як і раніше входите до правління концерну. Чи існує який-небудь архів підприємства? Бібліотека або щось подібне, де збираються газетні статті та інформація про підприємство за всі роки?
— Так, існує. Все це міститься в головному офісі, в Хедестаді.
— Нам потрібно дістати туди доступ. А старі журнали для персоналу і таке інше там теж зберігаються?
— Я знову змушений відповісти, що не знаю. Я сам не був в архіві щонайменше тридцять років. Але ви зможете поговорити з пані на ім’я Буділь Ліндґрен, яка відповідає за зберігання всіх паперів концерну.
— Ви не могли б зателефонувати їй і домовитися, щоб Лісбет дали змогу відвідати архів уже сьогодні в другій половині дня? Вона хоче прочитати всі старі статті про концерн. Надзвичайно важливо, щоб вона дістала доступ до всього, що може становити інтерес.
— Це я, мабуть, можу влаштувати. Щось іще?
— Так. У Ґреґера Ванґера в день аварії на мосту був у руках фотоапарат. Це означає, що він теж міг фотографувати. Куди ці знімки могли потрапити після його смерті?
— Важко сказати, але найлогічніше припустити, що до його вдови або сина.
— Чи не могли б ви…
— Я зателефоную Олександрові й запитаю.
— Що я повинна шукати? — спитала Лісбет Саландер, коли вони, покинувши Фруде, йшли через міст назад на острів.
— Газетні вирізки і журнали для персоналу. Я хочу, щоб ти прочитала все, що зможеш знайти, що стосується тих дат, коли коїлись убивства в п’ятдесятих і шістдесятих роках. Записуй усе, що приверне увагу або видасться хоч скільки-небудь дивним. Думаю, цим слід зайнятися тобі. Наскільки я зрозумів, пам’ять у тебе краща, ніж у мене.
Вона вдарила його кулаком під бік.
П’ятьма хвилинами пізніше її мотоцикл з торохтінням проїхав через міст.
Мікаель і Олександр Ванґер потисли один одному руки. Більшу частину часу, проведеного Мікаелем у Хедебю, Олександр був у від’їзді, і Мікаель раніше зустрічався з ним тільки мимохідь. Коли зникла Харієт, йому було двадцять років.
— Дірк Фруде сказав, що ви хочете подивитися старі фотографії.
— У вашого батька була камера «Хассельблад».
— Справді. Вона збереглася, але ніхто нею не користується.
— Ви, мабуть, знаєте, що я за завданням Хенріка вивчаю те, що сталося з Харієт.
— Я вже це зрозумів. І багато хто цьому не дуже радий.
— Що ж удієш. Ви, звичайно, не зобов’язані мені нічого показувати.
— A-а. Що ви хочете подивитися?
— Чи не зробив ваш батько яких-небудь знімків того дня, коли зникла Харієт.
Вони піднялися на горище, і Олександр досить швидко відшукав коробку з безліччю абияк звалених фотографій.
— Можете взяти все додому, — сказав він. — Коли щось і є, то тут.
Мікаель провів годину, розбираючи фотографії в коробці, що залишилася після Ґреґера Ванґера. Там виявилися справжні знахідки для ілюстрацій до сімейної хроніки, зокрема, багато фотографій Ґреґера Ванґера разом з головним лідером шведських нацистів 40-х років Свеном Улофом Ліндхольмом. Мікаель відклав їх убік.
Він виявив кілька конвертів з фотографіями, зробленими вочевидь самим Ґреґером Ванґером, на яких були зображені різні люди і сімейні зустрічі, а також безліч типових відпускних знімків з рибалки і сімейної поїздки до Італії. Вони, наприклад, відвідували Пізанську вежу.
Одну за одною Мікаель знайшов чотири фотографії аварії на мосту. Ґреґер, хоч і мав професійну камеру, виявився кепським фотографом. На знімках було видно або великі плани автоцистерни, або люди зі спини. На одній-єдиній фотографії була помітна Сесілія Ванґер у напівпрофіль.
Мікаель відсканував ці знімки і вніс до комп’ютера, хоча й розумів, що вони нічого не дадуть. Він знову запакував коробку і з’їв бутерброд, поміж ділом роздумуючи. Близько третьої він пішов до Анни Нюґрен.
— Мені хотілося б знати, чи є в Хенріка ще фотоальбоми, крім тих, що мають стосунок до справи Харієт?