Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
І обрали собі князя, аби їми владнув, судив кривди і од [о] количних неприятелей боронив. І упросили собі-од землі варяжської (которії називалися пруси) великого князя Рю-рика. Которий пришов до них на великоє княженіє, і з ним братов два, [Си] неус і Трувор, ізо всім родом своїм і людом немалим. І од сих варяг, або прусов, по том наш народ прусами, а по том русами, а на остаток русь названо, а перед тим слов’янами називано. А інії повідають, для того, іж той народ бив вельми великий і валечний і по всей землі розсіявся і од розсіянія розський названий. А інії зась — од воло-сов русих. А іншії — од князя Рюрика руссю названо. Од князя теди Рюрика великоє княженіє Руськоє почалося. Той вшелякії порядки пристойнії і обичаї ліпшії установив.
I In иікоторих зась літєх браття його: померли. Незадовго по них і сам князь Рюрик помер, оставивши сина младого єдного, їгора, которого з княженієм руським оддав Ольгу, по-кревному своєму. Сей Ольг, владнучи панством, вельми меликії войни з околичними панстви мів і барзо много под княженіе руськоє подбив, межи которими і Царигород, так іж і греки дань давати мусили.
Од сього корене варяжського, з села Вибут, недалеко великого міста Пскова, святая великая княгиня Ольга родилася, любо не од княжого роду, єднак од зацного, поневаж Трувор брат Рюриков бив. Била теж на тварі слична і мудра над всі панни варязькії і руськії так, іж не било їй ровиої, а до того в чистоті вельми ся кохала, любо і закону не знала.
Гди Ігор, син Рюриков, будучи молодим, в панстві Псков-ськом поліованнєм ся забавляв, трафилося йому за рікою лов бачити, але. не мог ріки перебити. Обачив нікоєго в лодці пливучого, которого.упросив, аби його за ріку перевіз. А она, як князя, услухала. А гди обачив Ігор, іж не млоденець, але панна його перевозником, а до того єще на тварі барзо слич-ная, оная то Ольга, зараз, яко молодий, похотію блудною розпалився од самого только взгляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А она, зрозумівши, іж злую похоть мів, о чистості її мислив, як мудрая, мудрою своєю мовою розмову його пересікла, мовячи:
— Чому, княже, трвожишся? Зрозуміла-м бо з слов твоїх, же хочеш з мене ся насміяти, чого уховай боже. Але прошу тебе, послухай мене, одкинь од себе злую похоть, поневаж по том і сам ся того будеш вствдати. Вспомнй, же єст-єсь князь, а князю потреба бити, як світильнику. І яко ж можеш інших право судити, а сам зле чинити? А на остаток і тоє знай, же нас тут тілько двоє, теди не можеш мні сили учинити, а іначей волю чистою утонути, где і ти зо мною- мусиш, аніжли панєнства мойого чистость тратити.
Такії і большей сих слов блаженная Ольга до князя Ігоря мовила.
Князь зась, слишачи так мудрії слова і завстидавшися, мовчком переїхав ріку, а по часі одшов до Києва.
Такий початок добрий блаженної Ольги, єще не знаючої бога,, ані заповідей його слкшачої, бив, такую нашла од бога премудрость на захованіє чистоти.
Дивився князь Ігор так мудрой її мові, для которої і он пришов в розум, і од того часу завше пам’ятав упоминаніє рної мудрої панни а чистос.ть ховав.
А' гди пришов в досконалий возраст сей великий князь Ігор, казав собі шукати панни сличної і мудрої, аби могла бити йому малжоикою. І коли зобрали їх немало, жадної з них не уподобав, але спом’янув собі оную дивную і мудрую панну, которої сличность своїма очима видів і ушима своїма мудрую вимову слишав і незабитно в серці своєм оную носив. А для того, всіх інших опустивши, послав по блаженную Ольгу вишереченнаго князя Ольга, покревного свойого. Которую припроважено йому з належачою честію і ведлуг звичаю посполитого вдано йому за жону. Од которої родився Святослав, отець великого князя Володимира.
По смерті зась Ольговой, великого князя руськаго, сам Ігор єдиновладцем бив во всей Руськой землі; і з околичними народи великії войни точив; ходив теж і на Царигород і многії там сторони околичнії побрав і дані на Греков уставив і вернувся з покоєм; а од того часу мів покой зо всіми аж до смерті.
А смерть йому такая била. Гди проходив єдного часу свою землю і дані брав, трафилося прийти і до Древлянов, що нині називається Поліссє, і там над міру в людей великую дань брав і одсилав до Києва, а сам єще там зостав, мислячи
о большом вирванню. Древляне зась, будучи вельми зодрані од князя, за зле на нього міли, іж над міру надзвичайнії дані в них побрав, зобравшися, убили його под містом Коро-стинєм 2, которий недалеко од Овручова 3.