Українська література 17 століття

І ведлуг слова її наготовано так все.

Она зась там учинила плач великий над гробом мужа свойого Ігоря і поминки, ведлуг обичаю свойого. Казала теж над гробом його могилу висипати, а по том деревлян охотне частувати, а своїм слугам служити в трезвості, а не упиватися. Гди зась древлян виділа п’яних Ольга, теди казала слугам своїм побити всіх древлян, мовячи:

— Вигладьте од землі сих всіх бунтовников і убивдов мужа мойого. Нехай не живуть, противлячися своїм паном. Поднесли бо руки на свойого пана. Аби і іншії своєвольники в Русі, учувши погибель їх, боялися і не важилися панов своїх губити, але з страхом служили і повиновалися.

І убито в той день п’ять тисяч древлян.

А то учинивши, Ольга вернулася до Києва і в рихлом часі, зобравши великоє войсько, ішла з Святославом, сином своїм, на древляни єще ся мстити смерті мужа свойого. І в малом часі подбила всю землю їх. Тілько значнійшії вельможі їх, зобравшися в місті Коринстині, моцно ся боронили. Которих і за рок не могли взяти. А по том Ольга змислила хитрость і послала до них, мовячи:

— Чому в місті голодном гинете, не хотячи ся мні покорити? А уже вся ваша земля мні ся поддала, і всі в покою живуть, і ви, єсли мні ся покорите, не великії у вас тепер возьму дані, поневаж зубожали-сьте, а оставлю вас в покою, тілько дайте мі од диму по голубу і по вороб’ю.

Оні зась, розуміючи то бути правду, з радостю п [о] слали їй голуби і вороб’ї.

А Ольга, взявши тую дань, обіцяла їм покой, а вночі казала своїм слугам до кождої пташки сірку з огнем, в плат увивши, прив’язати і [п]устити. Пташки зась летіли в місто, кождая в своє гніздо, і запалили місто. А люде, видівши тоє, бігли з міста. А Ольга казала їх імати, єдних забивати, а других в плін брати. А остаток, зоставивши з душею, дані тяжкії на них вложила і, добре помстившися смерті мужа свойого, вернулася до Києва з сином своїм Святославом.

В рок зась, оставивши сина свойого в Києві, а сама їхала до Новагорода, споражаючи землю і фундуючи міста, села, гостинці і мости, і, побравши дані, знову вернулася до Києва і жила в покою.

Гди зась бог восхотів вибрати собі людей нових і сліпотою невірія осліпленних росов світом благодаті своєя осіяти і в познаваніє себе, істинного бога, привести, і віру православную вщепити, видячи її на тоє способную, всіми бо цно-тами христіанськими себе украсила — милостиню обфітую убогим давала, чистость заховала, мудрость міла, а най-барзій право судила, а прето вселилася в неї ласка святого духа. Умислила, ведлуг спораження божого, до Царигорода їхати. Що і вчинила року 955, в царство Костянтина, сина Леонова5, за патріархи Полієкта6 (а ведлуг Кромера — Іоанна Цимисха 7 а патріархи Феофілакта 8, а ведлуг іних — Фотія).

Пришла блаженная Ольга до Царигорода, где з великою честію од царя і патріархи споткана була, і сам цар взяв її до своїх палацов і гойне її учтив.