Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Максим
Либой?
Денис Ой, так!
Максим
Ей, Денису, їди ж же ти собі к бісу!
Коли не будет пирога,
Будеш плакати на бога!
Денис Вшак-ось ся ти наїв в небі?
Рицько
Як я, баламуте, тебе Почну палицев взбирати —
Не будеш ти жартувати!
Денис
Ось біда: з’їсти казали
Пирог, та ся рзгнівали!
Максим
Іди ж, іди ж, скуд-єсь прийшов, Хоть би-сь і до біса пошов!
Денис
Коли-м пирог з’їв — не дбаю,
Та юж ся з вами жекгнаю!
Тікає, а вони за ним.
[ІНТЕРМЕДІЯ НА ДВІ ПЕРСОНИ:
СИН З ТАТОМ]
Тато мовить
Е, ось, панове, єдного сина маю, і то ледащо вдався! Який великий в базнику сховався.
Або би йому не час мормолію трепати,
А ось єще не вміє літеру складати!
Сину, сину, песькая тя мати уховала,
Яко-сь ти тая школа не засмаковала!
А нащо-сь свині пасав, а не смотриш кеблиці,
А зачни но мені хоч якої небилиці.
Син
Бале, тату, не хочу я до школи ходити,
Бо я не злюблю, що там схотять бити;
Бо якось не могу язбуки поняти,
Ану ж коли ся прийдет літеру складати.
Тато
Ба, мовчи но, сину! Добро то буде,
Будуть тобі по том завидувати люде.
От, леда що говориш! Куди ти убрався?
От прочитай язбуку та уже не бався.
Син
Та ж уже добре, тату, буду я читати,
Але хто мені буде поправувати?
Тато
Ну, чого, сину? Тадже знають люде,
Тадже та ктось тебе поправляти буде.
Син
Тату, тату, повідж, бо спершу не знаю,
Та ж я таки всей язбуки не прочитаю.
Тьфу, сину, ци же-сь не чував,
Що мовлять люде — а, б, в, л?
Іой-гой, сину, нічого доброго з тебе не буде!
Син
От ти, тату, не бридь, а ліпше чинити будеш, Коли мене не можеш письма научити,
От ти мене по святах полиш оженити. І
Тато
Ов песький сину, перепеський, поганський сину!
От коли умотаю руку у твою чуприну!
Та мені, сивцеві, казати лгати?
Прийшлося батькові од тебе лиха дождати!
Син
А чом же-сь мя змалу до школи не давав,
Але-сь мі вівці і телята пасти казав?
А тепер я до науки охоти не маю І тої язбуки прочитати не знаю.
Тато
Отже, панове, чого се я на старость дождав,
Що мені мой син брехати казав?
Син
Тату, тату! Як тя возьму києм обертати,
Не будеш знав, куди утікати!
А чом же-сь мя замалу до науки не давав?
То би-сь був з мене тепер ліпшую потіху мав,
А тепер росту псу трава, бо пам’яті не маю.
Озьми собі і кеблицю, бо нічого на нюй не знаю.
Тут син татові таблицю положить.
Тато
Ав, песький, перепеський, поганський сину!
Бодай-єм тя був не знав, такую дитину!
Так мене, старого сивця, зневажати?!
От тепер же я тебе озьму обертати!
Тут тато костуром на сина махаєт, а син та йому Костуром складаєт; по тім мовить.
Син
Ей.тату, дай покуй! Ей, гвалт! Тату, дай пукуй! Гамуйся!
Тут тато сина бієт, син мовить.
Син
Ей, не буду ті больше тривати,
А юж, боже, помагай, тата обертати!
І будет тата син бити, тато кричить.
Тато
Гвалт! Гвалт! Панове, од сина ратуйте!
Для бога, щоби мя не забив, його гамуйте!
Тут син, отця вибивши, пойдет і мовить.
Син
Нехай же тато знаєт, що мя замалу до школи не давав! То би я його тепер ні в чом не турбував.
Тут встанет отець, як його син виб’єт, мовить.
Тато
Приглядітеся, люде, моїй зніті од сина!
Ах, моя нещасливая нинішняя година!
Волів би-м го бив замалу до науки дати,
А ніжелі од нього тепер ганьбу отримати!
А южей пойду на нього где помсти шукати,
Буду я його добре шпікгувати!
І пойдуть.
Фініс.
белетристика
[ЖИТІЄ КНЯГИНІ ОЛЬГИ]
Прийдіте вшелякого правовірнії возрасту, поклонімся господеві, хвалячи'пресвятоє ім’я його і великую його милость на нас, іже, сліпотою невірія і баввохвальства нас хоруючих, яко отець чадолюбивий, світом ласки своєї просвітив і в ра-зум правдиваго бога, во святой тройці славимаго. Прийдіте, похвалім і святую блаженную великую княгиню Ольгу которую бог, як денницю пред сонцем, послав в нашу Російськую землю. Тая бовім почала в темностІЛлудящих наставляти, баввохвальством зарослія серця ум’ягчати і православную християнськую віру щепити. —•
По многих літах, в которих наш народ руський, непре-станними войнами забавляючися межи собою, жив, жадного порядку і жадного старшого над собою не маючи; тілько, гди на войну виходили, вибирали з-межи себе єдного мужа валечного і мудрого і чинили його старшим собі, поки война тая ся одправила; а по том в [ча] щалися межи ними зайзро-сті, ненависті; і міли з того межи собою великії і непрестан-нії войни, од которих барзо їх много погинуло і уменшалося народу; а до того встав на них народ околичний козари (альбо газари), которії, звитяживши, їх вельми упокорили, гди теж господь бог, схотів ласку свою святую в нашой землі явити, дав покой.