Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Після дубненської кампанії Тарас оплакує лише Остапову долю й жодного разу не згадує Андрія. Образ Тараса в повісті зазнає змін. Із підступного політичного інтригана він перетворюється на зразкового національного лідера, перебираючи командування над козаками під Дубном. Пізніше його образ жорстокого синовбивці стає перефокусованим після втрати Остапа — до скривдженого батька й месника за Остапову смерть. Хоча симпатія оповідача у сцені вбивства Андрія Тарасом належить жертві, Тарас повертає гідність і здобуває пафос у своїй кампанії за смерть Остапа. Після короткої комічної вставки під час обговорення з Янкелем безпечного переходу до Польщі Тарас постає радше зворушливо-жалісним у своїй безпорадності та деградації, як він це сприймає, бо мусить покладатися на єврейських посередників. Убраний у західний одяг і з пофарбованими начорно вусами та бровами, гордий козак набуває жалюгідного вигляду заради таємної зустрічі з Остапом у варшавській в’язниці.

Однак жодне подібне принизливе переодягання не може зрівнятися з великою жертвою — дозволом на паплюження православної віри. Незважаючи на всі клопоти й витрати, які супроводжували організацію зустрічі батька з сином, Тарас таки порушує конспірацію, сердито реагуючи на образу православної віри польським тюремником (ПСС 2, 160). Модель, яку Тарас створив у відносинах із Андрієм, повторюється тепер і з Остапом: фанатична відданість своїм поглядам переважає над людськими та родинними зв’язками. Козацька справа вимагає від Тараса порушення цих зв’язків шляхом убивства Андрія так само, як змушує вдатися до захисту православної віри всередині польської в’язниці, що заважає йому провідати свого сина перед смертю.

Страта Остапа забезпечує трагічний фінал усієї фази польсько-козацького протистояння, зосередженого навколо облоги Дубна. Оповідач подає нищівне зображення поляків, які зібралися на перегляд кривавого спектаклю, що підкреслює гідність козацьких мучеників і психологічне страждання присутнього на страті Тараса. Серед глядачів присутні грубий різник, який оцінює видовище з виглядом знавця; молодий, крикливо вдягнений шляхтич пояснює дуже делікатною мовою тонкощі застосування тортур своїй коханці Юзисі; торговці розносять напої. Остап, якого привели на страту, звертається до своїх побратимів-козаків із закликом померти мужньо й гідно, як істинні християни, і це наповнює Тараса гордістю. Оповідач підсилює ауру християнського мучеництва Остапа, зазначаючи, що йому первому приходилось выпить эту тяжелую чашу (ПСС 2, 164), що нагадує Христові слова перед розп’яттям. Остап мовчки терпить тортури, і лише в останній момент сили покидають його і він вигукує, знову-таки, нагадуючи Христа: Батько! где ты? Слышишь ли ты? Тарас відповідає: Слышу, й одразу ж зникає, і поляки не встигають його затримати (ПСС, 165).