Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Ця модель відплати відповідає загальній динаміці війни в повісті. Оскільки кожна сторона відповідальна за свою частку воєнних звірств, збільшується прагнення помсти. Новини про криваві репресії поляків стають причиною для помсти — дубненської кампанії козаків. Поляки, розлючені козацькою жорстокістю, збирають свої сили і перемагають їх. Польські жорстокі репресії проти переможених козаків, зокрема варварська страта Остапа і його полонених побратимів, спричиняє іншу, набагато сильнішу хвилю козацької помсти. Хоча врешті-решт і досягається мир, поляки порушують його, по-зрадницьки вбиваючи козацьких ватажків. Тарас, кричачи зі свого «хреста» у фінальній сцені, закликає козаків, які втікають, відновити свої напади наступної весни. Він також попереджає поляків про скорий прихід непереможного російського царя і про те, що немає сили на землі, яка могла б його зупинити. Це посилання на майбутнє у фіналі повісті пропонує перспективу, яка виходить за межі закритого епічного часу, що, як вважають чимало критиків, підтримується у цьому творі. Тарас прогнозує розширену перспективу війни — з російським царем у ролі нового учасника. У фіналі повісті вказується на це похмуре майбутнє: хоча вага людських жертв час від часу вимагає припинення вогню, релігійні й етнічні конфлікти не пропонують жодних перспектив завершення війни. На відміну від скоттівської романтики, у фіналі не видно щасливого кінця; між протиборчими партіями неможливе жодне примирення.

Однак незважаючи на те, що рівень сюжету заперечує будь-яке примирення, натяки на нього формуються з символічної структури твору. Ґріґорій Ґуковський торкнувся життєво важливих аспектів гоголівського тексту, пишучи, що Гоголь розвиває ідеологію своїх творів не лише за допомогою сюжету, «а й також шляхом групування деталей, зіставлення прийомів»[327]. На мою думку, ці два рівні часто вступають у конфлікт у гоголівській прозі. «Тарас Бульба» написаний у двох регістрах — промовистому офіційному тенорі, що прославляє козаків і російський націоналізм, і негармонійному мінорному ключі, що підважує, ставить під сумнів і ускладнює речі. Саме на цьому другому рівні «Тараса Бульби», зрештою, і заперечується його зміст войовничого православ’я. Я глибше проаналізую його в наступній частині й обмежусь у цьому місці аналізом однієї сцени: розділенням Тарасом вина між своїми вояками напередодні головної битви за Дубно.