Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Вони зустрічалися у вербовому гаю, в кількох покинутих елінгах, що занепадали на північному краю затоки, в хижці пастуха далеко на безлюдному схилі Кооса, в покинутій хатині поселенця, що причаїлася у Поганій Траві. Здебільшого ці місцини були так само огидні, як і ті, в яких наркомани віддаються своїм вадам. Проте Сюзен і Роланд не помічали спорохнявілих стін хижі, чи дірок у стрісі хатини, чи смороду зогнилих неводів у кутках старих просочених вологою елінгів. Вони впивалися своїм коханням, і кожен шрам на обличчі світу лише підкреслював для них його красу.

Двічі, на початку перших двох шалених тижнів, щоб призначати зустрічі, вони користувалися червоним каменем у стіні за павільйоном. А тоді внутрішній голос підказав Роландові, що так чинити не варто. Камінь у стіні годився хіба що для дитячих ігор, але вони з коханою вже не були дітьми. Якби їх викрили, то найлегшим покаранням, якого вони могли сподіватися, стало б вигнання. Думати про найгірше навіть не хотілося. Червоний камінь був надто підозрілим, і залишати під ним записки — навіть не підписані й малозрозумілі — означало наражатися на величезну небезпеку.

Вдатися ж до допомоги Шимі здавалося безпечнішим. Під його постійною нерозважливою усмішкою приховувалися дивовижні глибини… так би мовити, обачності. Роланд довго думав, перш ніж вжити стосовно Шимі це слово. Але воно виявилося точним: здатність зберігати мовчанку, що дозволяла зберегти почуття власної гідності, на відміну від звичайнісіньких хитрощів. Та й взагалі, Шимі був не спроможний удатися до хитрощів. Людину, що не могла збрехати, не відвівши погляду, ніхто й ніколи не назвав би хитрою.

За п’ять тижнів, коли їхня фізична пристрасть була в апогеї, вони з півдюжини разів просили Шимі допомогти: три рази — домовитися про зустріч, і два рази — змінити місце зустрічі, коли Сюзен спостерегла вершників із ранчо «Піаніно», що шукали заблукалу худобу біля хижки в Поганій Траві.

Глибинний внутрішній голос, який попереджав Роланда, що користуватися червоним каменем небезпечно, щодо Шимі мовчав… але врешті-решт озвалося сумління. Коли він нарешті сказав про це Сюзен (вони лежали голі в обіймах, загорнувшись у пітник), виявилося, що її сумління теж не давало їй спокою. Нечесно було наражати хлопця на ймовірні неприємності. Дійшовши в цьому згоди, Роланд і Сюзен надалі домовлялися про зустріч без посередників. У разі, якщо вона не могла з ним зустрітися, Сюзен пообіцяла вивішувати на підвіконні свого вікна червону сорочку, нібито сушитися. Якщо ж він не міг прийти, то мав лишити білий камінь у північно-східному кутку подвір’я, навскоси через дорогу від стайні Гокі, там, де була міська колонка для води. В крайньому випадку вони могли скористатися червоним каменем за павільйоном, попри всю ризикованість такої поведінки, аніж знову втягувати Шимі в свої справи — у свій роман.