Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Склеп було замкнуто — Мікаель переконався в цьому, поторгавши двері. Подумавши якусь мить, він велів Лісбет сидіти і чекати на нього, а сам пішов до Анни Нюґрен.
Пояснивши, що хоче оглянути сімейний склеп Ванґерів, він запитав, де у Хенріка зберігається ключ. Анна подивилась на нього із сумнівом, але, коли Мікаель нагадав їй, що працює безпосередньо на Хенріка, поступилася і принесла ключа, що лежав на письмовому столі.
Відчинивши двері склепу, Мікаель з Лісбет відразу зрозуміли, що їх припущення правильні. У повітрі висів важкий запах паленого падла та обвуглених останків. Однак той, хто мучив кішку, вогнища не розводив. У кутку стояла паяльна лампа з тих, що їх використовують лижники для підігрівання мастила. Лісбет дістала з кишені джинсової спідниці цифровий апарат і зробила кілька знімків. Паяльну лампу вона забрала з собою.
— Це може стати доказом. Тут можуть бути відбитки пальців, — сказала вона.
— Звичайно, ми зможемо попросити всіх членів сім’ї Ванґер надати відбитки пальців, — саркастично мовив Мікаель. — Було б забавно подивитися, як ти намагатимешся дістати їх у Ізабелли.
— Для цього є багато способів, — одмовила Лісбет.
Долі було повно крові і лежали болторізні кусачки, які, як вони вирішили, використовували, щоб відрізати голову кішці.
Мікаель роздивився. Найбільше поховання на підвищенні належало Олександрові Ванґеєрсаду, а в чотирьох похованнях у підлозі покоїлися найперші члени сім'ї. Потім клан вочевидь перейшов на кремацію. Майже три десятки ніш у стіні було обладнано табличками з іменами покійних Ванґерів. Але тут либонь були не всі, кого він знав, і Мікаель задумався: а де вони ховають тих членів сім’ї, хто не заслужив місця в сімейному склепі?
— Тепер ми знаємо, — сказав Мікаель, коли вони йшли через міст. — Ми полюємо на цілковитого психа.
— Що ти хочеш цим сказати?
Мікаель зупинився і прихилився до поручнів.
— Якби це був звичайний ідіот, що намагався налякати нас, він би подався палити кішку до гаража чи навіть у ліс. Він же вибрав сімейний склеп, і це вже видає нав’язливу ідею. Подумай, як дуже він ризикував. Зараз літо, і народ гуляє ночами. Дорога через кладовище — найкоротший шлях між північною і південною частинами Хедебю. Навіть якщо він зачинив двері, кішка напевно роздирала душу криком, та й мало б пахнути паленим.
— Він?
— Я не думаю, що Сесілія Ванґер орудувала минулої ночі паяльною лампою.
Лісбет знизала плечима:
— Я не довіряю нікому з них, включаючи Фруде і Хенріка. Цей клан неминуче обдурить тебе, якщо тільки йому випаде шанс.
Вони трохи помовчали. Потім Мікаель не витримав і спитав:
— Я вже дізнався досить багато твоїх таємниць. Скільки народу знає про те, що ти хакер?
— Ніхто.
— Ти хочеш сказати, ніхто, окрім мене.
— До чого ти хилиш?
— Я хочу знати, чи нормально ти до мене ставишся. Чи довіряєш ти мені?
Вона довго дивилась на нього, а потім знову знизала плечима:
— Я нічого не можу з цим вдіяти.
— Ти мені довіряєш? — наполягав Мікаель.
— Поки що так, — відповіла вона.
— Чудово. Ходімо прогуляємося до Дірка Фруде.
Дружина адвоката Фруде, котра бачила Лісбет Саландер вперше, розглядала її з великим подивом, а проте з люб’язною усмішкою провела їх у сад за будинком. Побачивши Лісбет, Фруде просяяв, устав і шанобливо привітався.
— Добре, що ми зустрілися, — сказав він. — Я відчував докори сумління, бо не мав змоги висловити вам подяку за прекрасну роботу, яку ви для нас виконали. І взимку, і зараз, влітку.
Лісбет втупилася в нього з підозрою.
— Мені заплатили, — сказала вона.
— Річ не в цьому. Під час нашої першої зустрічі в мене склалась упереджена думка про вас. Прошу мені за це пробачити.
Мікаель був уражений. Дірк Фруде виявився здатним просити вибачення у двадцятип’ятилітньої дівчини з пірсингом і татуюваннями за те, за що йому зовсім не потрібно було вибачатися. У Мікаелевих очах адвокат раптом значно виріс. Лісбет Саландер дивилася прямо перед собою, мов нічого не помічаючи.
Фруде поглянув на Мікаеля:
— Що сталося з вашим лобом?
Вони сіли, і Мікаель розповів про події останньої доби. Почувши, що хтось тричі стріляв у нього біля Укріплення, Фруде аж підскочив. Він, здавалося, справді розхвилювався.
— Це ж цілковите безумство! — Він зробив паузу і вп’явся очима в Мікаеля. — Мені шкода, але цьому потрібно покласти край. Я не можу ризикувати вашими життями. Я мушу поговорити з Хенріком і розірвати контракт.