Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Зіпсувався? Переломилося Ґросмайстрa навпіл, зазирнулося у квіткові чашечки камор для набоїв. Порожня — вистрелилося з порожньої камори. Чи прокручувалося барабан назад після пострілу в Єкатеринбурзі? Чи міг він сам випадково прокрутитися? Клянучи голосно й жалібно, склалося револьвер і сховалося його за пояс, під камізельку. Витерлося рукавом носа (кров уже не текла). Озирнулося на захід, — чверть сонячного диску вже за лісом. І далі моглося дивитися Сонцеві просто в зіниці — тією мірою, якою на будь-що можна дивитися прямо й без дрожу. Ліва повіка поволі опухала, перетворюючись під бровою в монгольську складку, з якої також текла кров, заливаючи око: кліпалося щомиті. Угорі в гіллі відізвався пугач: гууу-гу. Здригнулося. Довгі тіні дерев витягнулися вздовж колії, наче вістря дороговказів: схід, схід, схід. Потрусилося головою. Ніяк не моглося пригадати останню сторінку «Путеводителя». А навіть якби вдалося, — без відання про актуальне розташування на лінії Транссибу, марні всі ті розклади та мапи. Вийнялося трикопійчану мідну монету. Двоголовий орел — назад до Москви; решка — восток. Кинулося. Решка зверху.
Десять кроків, і вже треба зупинитися, перевести дух. Зламалося обгризену якоюсь твариною молоденьку берізку, буде костур, щоб спиратися. Увійшлося на колію: це принаймні рівна дорога. Хутко пристосувалося ритм маршу до такту залізничних шпал, палиця вдаряла у деревину що другий крок, і йшлося отак: чап, чалап, тук, чап, чалап, тук. Пальці не хотіли згинатися довкола ломаки, боліли, тож стиснулося її біля великого пальця іншої долоні, ті більше боліли, тепер полегша: тут біль сильніший, отже, там — слабший. Смикнулося за один палець, за другий, зі шкірою, обдертою перснем. Більшість була, мабуть, лише вивихнута, потягнулося за вказівний, потягнулося за великий палець правої руки. На гілляку в’яза вистрибнула золотисто-руда вивірка, вистромилася у бік залізниці, перехиливши голівку. Хотілося свиснути, але тільки сплюнулося кров’ю. Рухався третій зуб. Чап, чалап, тук. А може, розвести вогонь? Чи тоді потяг зупиниться? Велике вогнище на рейках. Пошукалося в кишенях сірників. Немає, немає. Тихо вилаялося (уже тільки меланхолія у голосі). Штрикає у коліні, пульсує у хребті. Чап-чалап.
Викинув, ухопив і, як мішок із вівсом, викинув! Отож, панна Муклянович мала рацію! Він хотів убити! Аґент заморозників! Філімон Романовіч Зєйцов, ёб его мать! «Простіть!..» Ой, вилізе йому оте прощення вухами, буде він християнське милосердя збирати з тротуару разом зі своїми тельбухами.
Однак розум миттю почав продукувати сумніви. Чи й справді він хотів убити? Чи й справді за наказом заморозників? Усе скидалося на інше. Зєйцов сам, певно, спершу не знав, щó учинить, перш ніж учинив. У ньому немає жодної твердої кістки, це людина до краю розм’якла, замість хребта в нього залишилася струна стогону й склянка алкоголю. Що він насправді мав на увазі, коли питав про Історію? Раз він попросив схилити батька до Царства Божого на Землі; іншого разу — ні, навпаки, бо йому вкотре усе помінялося. Не соціаліст, не анархіст, не толстовець, сам себе навертає-розвертає між сніданком і вечерею, тобто між однією пляшкою і другою. Чи якби інакше відповілося йому на оте запитання, то він би відмовився від убивчого наміру? Почув крізь сон розмову з Конєшиним і Поченґлом, Бог знає, що він там собі надумав… Що начебто, коли дозволити синові схилити Батька Мороза до тієї чи іншої стратегії лютих, то що б мало трапитися з Історією?.. Віддати людині владу над Історією людини — це його злякало?