Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

Полковник надовго змовк, потім озвався знову.

- Голови - наче кулаки велета негра, тулуби - наче паровози! Двадцять, п’ятдесят, двісті тисяч величезних чавунних снарядів, що вихопились із гарматних жерл десь на заході, збилися з дороги й тепер летіли чимдуж, з палючими, як жар, очима, здіймаючи снопи вогненних іскор і гримко тупочучи, летіли світ за очі!..

Зметнулася до неба курява, і в коротку мить просвітку я побачив ціле море горбатих карків та розмаяних грив, і ті чорні волохаті хвилі то здіймалися, то опадали... “Стріляй! - гукає мені Індіанець Білл. - Стріляй!” Я зводжу курок і прицілююсь. “Стріляй же!” - кричить він. А я стою, почуваючи себе правицею божою, дивлюсь, як шалено мчить повз мене вся та люта сила, все мчить та мчить, мов темна ніч серед дня, мов чорна й лискуча, довжелезна й сумна безконечна похоронна процесія, а не можна ж стріляти в похоронну процесію, правда ж, хлопці, не можна? І мені хотілося тоді тільки одного: щоб курява знов осіла й сховала від мене ті чорні образи фатальної долі, що товклися й колотилися в дикому сум’ятті. І курява таки осіла, хлопці. її руда хмара вкрила весь той мільйон копит, що зняли таку страхітливу громовицю й бурю. Я почув, як Індіанець Білл вилаявся і вдарив мене по руці. Але я був радий, що не зачепив тієї хмари чи сили, яка в ній була, не зачепив ані дрібкою свинцю. Мною володіло єдине бажання: стояти отак і дивитись, як сам час поминає мене на величезних колісницях під покровом бурі, збитої бізонами, і разом з ними спливає у вічність.

Година, три, шість годин минуло, поки та буря перейшла за обрій, до людей не таких добрих, як я. Індіанець Білл тим часом зник, і я лишився один, оглушений і приголомшений. Сам не свій я подався геть, добрів до якогось містечка за сотню миль на південь, та навіть і там не чув людських голосів і радий був, що не чую. Мені хотілося зберегти в пам’яті гук тієї громовиці. Я й тепер часом чую його, літніми надвечір’ями, як оце сьогодні, коли над озером збирається на дощ... той страхітливий дивовижний гук... добре б і вам колись його почути...