Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

- Дякую, чаю з льодом вип’ю залюбки.

Серед тиші було чути, як холодна рідина плине йому в шлунок. Потім він утупився у двох старих жінок, ніби лікар, що, присвічуючи собі круглим дзеркальцем, заглядає пацієнткам в очі, в ніздрі і в горло.

- Шановні дами, як я бачу, ви обидві - жінки заповзятливі. Це видно з першого погляду. Вісімдесят років для вас ніщо! - Він клацнув пальцями. - Але зважте, настане час, коли на вас навалиться сила-силенна всякого клопоту, і тоді вам буде потрібен друг. Як то кажуть, вірного друга пізнаєш у лиху годину. Отаким другом і стане для нас оця двомісна Зелена машина.

І він перевів погляд своїх блискучих, склисто-зеленкуватих, як в опудала лисиці, очей на ту виставлену на продаж дивовижу. Машина стояла на гарячому осонні, нова-новісінька, пахнучи свіжою фарбою, і чекала на них, мов диванчик у вітальні, поставлений на колеса.

- Тиха, як лебедячий пух. - Його віддих злегенька долинав до їхніх облич. - Ось послухайте...

Жінки прислухались.

- Акумуляторні батареї заряджені на всю потужність ї готові до дії. Послухайте. Ані шелесне, не шарпне. Усе на електриці, шановні дами. А ви тільки щовечора перезаряджаєте в гаражі батареї.

- А не може статися... я хочу сказати... - Молодша сестра відсьорбнула холодного чаю. - Нас не може вбити струмом?

- І в голову цього не беріть!

Він знову скочив у машину, і зуби його зблиснули в широкій усмішці, мов дві величезні щелепи у вітрині дантиста, що вишкіряються на тебе, коли проходиш мимо пізно ввечері.

- На чай до знайомих! - Він виписав машиною коло, наче у вальсі. - До клубу пограти в бридж. На вечірку. На святкування. На званий обід. На день народження. На сніданок “Дочок американської революції”[38]... - Він погнав машину геть, так наче й не думав вертатися. Та за хвилю знову підкотив до веранди на безгучних гумових шинах. - На вечерю в “Материнській лізі”!.. - Агент сидів дуже гордий тим, що так тонко знається на жіночій вдачі. - Керувати машиною за іграшку. Рушає з місця і зупиняється тихо й зграбно. Водійські права не потрібні. У гарячі дні вас обвіває вітерцем... Ну просто чудо... - І, захоплено приплющивши очі, ще раз плавно проїхався повз веранду, так що вітер розітнув його намащене волосся рівним проділом.

Потім, тримаючи в руці капелюха, він шанобливо піднявся східцями, обернувсь і скинув на випробувану машину таким поглядом, неначе то був вівтар віддавна знайомої церкви.

- Шановні дами, - тихо мовив він, - двадцять п’ять доларів завдатку, а потім по десять доларів щомісяця протягом двох років.

Ферн перша зійшла з веранди й сіла на м’яке подвійне сидіння. Вигляд вона мала трохи зляканий. Але руки в неї свербіли. І ось вона звела руку й наважилась натиснути гумову грушу сигналу.

Машина рявкнула.

Роберта, стоячи на веранді, радісно скрикнула й перехилилася через бильця.

Агент приєднався до їхніх радощів. Палко щось вигукуючи, він допоміг старшій сестрі зійти з веранди, а сам уже витягав з кишені авторучку й нишпорив у своєму капелюсі в пошуках якогось клаптика паперу.