Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Сержант Туз, як і Вессл, знав усе про Майорку, бо Йоссар’ян часто розповідав їм про такі пристановиська, як Іспанія, Швейцарія, Швеція: варто лиш американському льотчикові туди прилетіти, як його інтернують, і приємне, розкішне життя до кінця війни забезпечене. В своїй ескадрильї Йоссар’ян вважався головним авторитетом з питань інтернування, і, літаючи до північних районів Італії, він щоразу навіть подумки здійснював вимушену посадку в Швейцарії. Певна річ, він би волів обрати краще високорозвинуту Швецію, де міг би щодня загоряти на нудистському пляжі серед гарненьких голих дівчат із таким приємним грудним голосом і настругати там цілі табунці неслухняних, щасливих позашлюбних йоссар’янчиків та йоссар’яночок, твердо знаючи, що держава візьме на себе всю турботу про них і випустить у життя без ганебного тавра незаконнонароджених. Та Швеція була недосяжна — надто далека вона. Тож Йоссар’ян тільки й чекав нагоди, коли десь над Італійськими Альпами осколок снаряда виведе з ладу один із моторів, і тоді буде привід приземлитися в Швейцарії. Його пілот ні про що б і не здогадався аж до самої останньої хвилини. Йоссар’ян часто думав, що треба було б, увійшовши в змову з якимсь надійним пілотом, оголосити по радіо, що в них вийшов з ладу один мотор, а тоді посадити літак «на черево», щоб знищити всі докази. Однак єдина людина, на яку можна було покластися, — Макпростак, — був і без того щасливий: Макпростак, як і досі, просто захлинався від насолоди, коли з ревом пролітав над Йоссар’яновим наметом або головами купальників на пляжі та ще й так низько, що шалений повітряний вихор від пропелера залишав на воді темні борозни а райдужна пелена водяних краплинок висіла в повітрі ще кілька секунд після того, як зникав літак.
Про Жлобса та Голодного Джо тут не могло бути й мови. Про Вессла — теж. Коли пригнічений Йоссар’ян приплентав ні з чим від Жлобса, Вессл у наметі, ставши навколішки, паяв клапан форсунки. Грубка, яку Вессл змайстрував з перевернутого металевого казана, стояла посеред намету на рівненькій цементній долівці; долівка ця теж була справою рук Вессла. Ставши навколішки, Йоссар’ян прошкутильгав до своєї койки і, намагаючись удати, що йому нема до Вессла ніякого діла, сів на койку з протяжним кректанням украй змореної людини. Чоло в нього змокріло від холодного поту. Жлобс увігнав його в глибоку депресію. Жлобс і Док Дайлік. Жлобс, Док Дайлік і Вессл, котрий завжди з першого ж погляду викликав у нього передчуття неминучої біди. У всьому тілі він відчував якесь паскудне тремтіння: смикалася жилка на скроні, пульсувала вена на зап’ястку, і він майже фізично відчував, як тіпаються напружені до краю нерви.
Вессл через плече уважно поглянув на Йоссар’яна, його мокрі губи розтяглися в усмішці, оголивши нерівне півколо великих заячих зубів. Потягшись убік, він дістав зі своєї тумбочки пляшку теплого пива і, відкоркувавши, подав Йоссар’янові. Ніхто не промовив ні слова. Йоссар’ян зсьорбнув із шийки піну й задер голову. Вессл мовчки, з лукавою посмішкою, стежив за Йоссар’яном. Той насторожено дивився на нього. Вессл неголосно, з присвистом гмукнув і, знову присівши навпочіпки, відвернувся до грубки.
— Перестань, — весь напружившись, із погрозою в голосі, попросив Йоссар’ян, стискуючи обіруч пивну пляшку. — Перестань возитися з цією грубкою.
— Та я вже майже скінчив, — тихо хихикнув Вессл.
— Не бреши, ти тільки починаєш.
— Ось поглянь! Форсуночка. Майже зібрана.
— А ти ж налагодився її розбирати. Знаю я тебе, падлюку. Тисячу разів доводиш мене до нестями цим розбиранням.
— Та вона, розумієш, трохи, того, протікала, — аж затрепетавши від радості, пояснив йому Вессл. — А тепер-от тільки ледь-ледь.
— Я не можу на тебе дивитися, — майже беззвучно промовив Йоссар’ян. — Як не можеш сидіти без діла, роби щось велике, будь ласка. Але ж ця форсунка вся з якихось невидимих оком залізячок, і я буквально скаженію, коли бачу, як ти чаклуєш над усім цим клятим, дурним мікроскопічним дріб’язком, нікому в світі непотрібним!
— Маленьке ще не означає непотрібне, — розважливо заперечив Вессл.