Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Коли б ви тільки глянули на нього! — розповідав Йоссар’янові, заходячись од реготу, сержант Туз. — Ото була сміхота! Клянуся, ви зроду не бачили нічого подібного! Жоден з рятувальних жилетів не надувся, бо Майло поцупив балончики для тієї газировки, яку ви, гади, жлуктите у вашій офіцерській їдальні. Та виявилося, що не такий страшний чорт, як його малюють. Із нас тільки один не вміє плавати, тож ми, коли вигулькнули з машини й видряпались на фюзеляж, передовсім посадовили того хлопчину на аварійний пліт, якого Вессл підтяг за шворку до літака. Їй-богу, цей пришелепуватий недомірок Вессл у таких справах мастак. А другий наш пліт одірвало й понесло вітром, так що довелося всім шістьом умощуватись на одному. І весь час кого-небудь змивало з плота, хоча ми так тулились один до одного, що далі нікуди. Одне слово, і сміх, і гріх. Секунди через три після того, як ми відпливли від літака, він затонув остаточно, і ми зосталися в морі самі-самісінькі. Ну, відразу ж заходились відкручувати ковпачки на рятувальних жилетах: нам кортіло з’ясувати, що ж там у них зіпсувалося. Ось тут ми й побачили ті кляті Майлові писульки, в яких він повідомляв, буцімто все, що добре для нього, добре і для кожного з нас. Ох і мерзотник! Ото вже ми його проклинали, лаяли, собаку, на чім світ стоїть, усі, як один, — крім вашого дружка Вессла. А той лиш хихикає собі під ніс. — Мовляв, як на нього, то й справді все, що добре для Майла, виявляється, добре для всіх нас.
Чорт забирай! Бачили б ви його! Сидить, нечиста сила, на бортику плота, немов капітан корабля, а ми всі дивимось йому в рот, чекаємо розпоряджень, що ж робити далі. А він лиш ляскає себе по стегнах, наче замерз, і примовляє: «Тепер усе в порядку, хлопці, тепер усе в порядку». І весь час хихоче, як навіжений. Потім знову своєї: «Ну, тепер усе в порядку», — далі хихоче. А ми лиш вилупили на нього очі, як на дурника, і добре, що дивимося на нього, а не на воду, а то була б нам амба, бо хвиля і так то накриває нас із головою, то змиває кількох одразу ж у море. Не встигнеш видертись назад на пліт, як на тобі — нова хвиля, і ти знову в воді. Так що можете бути певні: сміху було, хоч відбавляй. Ми тільки й знали, що шубовсть у море, а потім знову на пліт. А хлопчина, котрий не вміє плавати, то він лежав у нас посеред плоту, бідолаха, мало не захлинувся, бо води на плоту було аж по кісточки, і вона йому весь час хлись-хлись прямо в пику. Не приведи господи!
Далі ваш Вессл заходився відкривати на плоту всілякі тайнички з припасами, отоді й пішла сміхота! Спочатку він роздобув коробку з шоколадом і роздав кожному по плитці. І от ми, значиться, сидимо і обжираємось мокрим солоним шоколадом, а хвиля, як і перше, то одного, то другого у море — хлюп! Потім він знайшов кілька бульйонних кубиків та алюмінієві кварточки і зробив для нас бульйон. Далі видряпав десь пачку чаю. І — ви повірите? Приготував нам чай! Уявляєте? Ми, значиться, сидимо на плоту, з голови до ніг мокрі, як хлющ, а він частує нас чаєм! Тут я вже без усяких хвиль звалився з плоту — просто від реготу. Та й усі ми помирали зо сміху, а він сидить собі, весь зосереджений, очиці серйозні, і лиш хихикає раз у раз, немов сам до себе. Ну чисто, як псих, ще й усмішечка така блаженна на губах. Ну й фрукт! Що не знайде, те відразу у діло. Знайшов, приміром, репелент проти акул і ну бризкати воду навколо плоту. Знайшов фарбу для маркерного маяка і теж виплюхнув за бортик. А потім десь викопав волосінь з сухою наживкою — і весь аж засяяв, немов побачив рятувальний катер, якому й справді час було вже з’явитись, поки ми не схопили сонячний удар, та й німці могли щохвилини вислати з берега моторку, щоб захопити нас у полон або просто розстріляти з кулемета. А Вессл розмотує, значиться, ту волосінь, закидає її, а сам виспівує на всі лади, немов той безтурботний жайворонок навесні. «А що ви збираєтесь упіймати, лейтенанте?» — питаю в нього. — «Тріску», — відповідає і, видно, не жартує. Ну, слава богу, так нічого й не впіймав, а то почав би сам їсти сиру тріску та й нас примусив би: він, бачте, знайшов там книжечку, де сказано, що сира тріска — дуже поживна річ.
Далі, дивлюся, дістає звідкілясь весло, таке манюсіньке блакитне весельце, завбільшки з солдатську ложку і ну ним махати, немовби міг тією ложкою доставити до берега шістьох здорових лобуряк. Уявляєте? Нарешті, він знайшов крихітний компас та велику непромокальну карту, розстелив її на колінах, а згори поклав компас — і веслує. Отак і забавлявся, аж поки хвилин через тридцять нас не підібрав рятувальний катер — на колінах карта і компас, у руках весло, за кормою волосінь з наживкою, а сам, знай собі, веслує, немов збирається догребтися тією блакитною ложечкою до Майорки, чудило царя небесного!