Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— А мені один біс.
— Гм… Розібрати ще разочок?
— Розбирай, коли мене тут не буде. Ти — життєрадісний кретин, тобі і невтямки, що я при цьому відчуваю. Коли ти порпаєшся в цьому дріб’язку, зі мною коїться щось таке, чого я навіть пояснити тобі не можу. Це для мене якась кара господня! У мені прокидається така люта ненависть, що я вже думаю не жартома: а чи не торохнути тебе по макітрі оцією ось пляшкою або чи не штрикнути в потилицю отим мисливським ножем? Ти мене розумієш?
Вессл тямущо кивнув головою.
— Ну, тоді не розбиратиму, — промовив він і тут же заходився розбирати форсунку знову — повільно, невтомно, з несхибною точністю, нахиляючи мало не до самої долівки своє незугарне селянське обличчя; він виймав детальку за деталькою із невеличкого пристрою з такою доскіпливою зосередженістю, що, здавалося, працює не людина, а якийсь бездушний автомат.
Йоссар’ян подумки лайнув Вессла й поклав собі більше не звертати на нього жоднісінької уваги.
— Якого дідька ти поспішаєш із цією ідіотською грубкою? — не витримавши, гарикнув він за мить. — Адже надворі спека. Ти ж скоро й сам побіжиш до моря купатися. Чого тебе так турбують холоди?
— Дні коротшають, — по-філософському зауважив Вессл, — і, поки не пізно, я хотів би з цим упоратися — заради твого ж таки добра. Коли я скінчу, в тебе буде найкраща грубка в ескадрильї. Я приладнав регулятор полум’я, і тому грубка може горіти всю ніч, а від металевих пластин тепло піде по всьому намету, як від радіаторів. Якщо ти перед сном наллєш воду в свій шолом і поставиш на цю штуку, на ранок матимеш теплу воду для вмивання. Правда, здорово? Якщо ж захочеш зварити яйця або розігріти суп, постав казанок ось сюди й підкрути полум’я.
— Що це ти заторочив «ти» та «ти»? А ти сам не будеш?
Хирляве Весслове тіло аж здригнулось від ледь гамованого задоволення.
— А це вже хто його знає,— вигукнув він, і з його рота, немов із сопла двигуна, потоком вирвалось якесь деренкотюче гурчання. — Якщо мене й далі так збиватимуть, — провадив він, аж захлинаючися слиною од сміху, — то один тільки бог відає, де я можу бути.
— Послухай, Вессле, — співчутливо мовив Йоссар’ян, — а чому б тобі не спробувати звільнитися від бойових вильотів? У тебе ж поважна причина.
— У мене всього вісімнадцять бойових вильотів.
— Але ж тебе постійно збивають. Ти мало не щоразу або топиш літака в морі, або розбиваєш при вимушеній посадці.
— Та я не проти бойових вильотів. Навпаки, мені навіть цікаво. От не будеш чільним, злітай зі мною разок, другий, просто так, задля сміху. — Вессл знову хихикнув і з гострою цікавістю й весело зиркнув на Йоссар’яна.
— Мене знову призначили чільним, — ховаючи очі, відповів Йоссар’ян.
— Це ж не навіки… Якби ти мав щось у голові, тобі знаєш що треба було б зробити? Негайно піти до Бобкінса та Добкінса і сказати, що ти хочеш літати зі мною.
— Щоб і мене щоразу збивали? Теж мені жарти!
— У нас у полку ніхто не робить вимушених посадок краще за мене. Я б на твоєму місці обов’язково попробував би. Просто для практики.
— Для якої ще практики?
— Щоб мати досвід вимушених посадок на морі чи то на суші? Кхи-кхи-кхик!
— У тебе знайдеться ще одна пляшка пива? — понуро запитав Йоссар’ян.
— Хочеш торохнути мене по макітрі?
— Мов та хвойда в римському борделі? — реготнувши, запитав Йоссар’ян.
— А що? Як хочеш, то я розкажу тобі, чому вона гамселила мене туфлею по голові,— хтиво заіржав Вессл і вдоволено надув щоки, так немов тримав по дичці за кожною з них. — Хочеш? — під’юджував він.
— А я й так знаю, — у свою чергу під’юдив його Йоссар’ян. — Кристієва краля мені все розказала.
— Не могла вона тобі нічого розказати, — ощирившись, як химера на готичному храмі, зауважив Вессл.
Йоссар’янові стало жаль Вессла. Той був такий маленький, такий бридкий на вигляд! Хто його захистить, якщо він залишиться живий? Хто захистить цього добросердого, простодушного гномика від знавіснілих нахаб або таких тренованих атлетів, як цей Везунбі, з мушками в очах? Та вони ж при першій нагоді розтопчуть його і підуть собі з тією ж бундючною та самовдоволеною міною на обличчі, навіть не озирнуться, бо й не помітять, що його розтоптали. Йоссар’ян часто непокоївся за Вессла. Хто захистить його від ворожості й обману, від пихатих гордунів, від єхидної зневаги з боку жінок, усіляких великих цабе, від брудних, ницих скоробагатькових образ, ба навіть від сусіда-м’ясника, який з приязною усмішкою підсовуватиме йому гниле м’ясо? Вессл був веселий і довірливий простачок з кучерявою шапкою густого зозулястого волосся, розділеного посередині прямим проділом. Він же майже немовля, іграшка для них, подумав Йоссар’ян. Вони видурять у нього останні гроші, зведуть і збезчестять дружину, зацькують дітлахів. Йоссар’ян відчув, як його захлеснула хвиля гострого співчуття до цього сіроми.