Ходіння по муках

Під їх заступництвом Козачий круг у Новочеркаську, — куди німці, розумно зробивши, не ввели гарнізону, — вручив отаманський пернач генералові Краснову, — як він сам висловлювався: «Особистому другові імператора Вільгельма». Задзвонили в усі дзвони в соборі. На величезному брукованому майдані перед собором станичники закричали: «Ура!» І сиві козаки говорили: «Ну, в час добрий».

Далі за Ростов, у глиб Дону й Кубані, німці не пішли. Вони спробували були приборкати Батайськ — станицю, що лежала на лівому березі навпроти Ростова, населену робочим людом з ростовських майстерень та фабрик і приміською біднотою. Але незважаючи на ураганний вогонь і кровопролитні атаки, взяти його так і не змогли. Батайськ, майже весь заллятий повіддю, опирався відчайдушно і залишився незалежним.

Німці спинилися на цій межі. Вони обмежились зміцненням отаманської влади і підвезенням зброї, взятої з російських військових складів на Україні. Так само обережно було розв’язане колюче питання про ставлення до обох добровольчих груп: денікінської армії і дроздовського загону. Добровольці визнавали дві заповіді: знищення більшовиків і відновлення війни з німцями, тобто вірність союзникам до гробу. Перше здавалось німцям розумним і хорошим, друг? вони вважали не дуже небезпечною дурістю. Тому вони удавали, що не знають про існування добровольців. Дроздовці й денікінці теж удавали, що не помічають німців на російській землі.

Дроздовському загонові під час походу з Кишинева на Ростов довелося одного разу переходити річку. По один бік її, в Бориславі, стояли німці, по другий, коло Каховки, — більшовики.

Німці не могли форсувати міст через річку. Тоді дроздовці самі форсували міст, вибили червоний загін з Каховки і, не дожидаючи від німців подяки, пішли далі.

Така сама, але більших розмірів суперечність постала і перед Денікіним. В кінці квітня розтерзані під Катеринодаром залишки Добровольчої армії сяк-так добралися до району станиць Єгорлицької і Мечетинської, верст за п’ятдесят від Новочеркаська. Тут несподівано прийшов порятунок — звістка, що Ростов зайнятий німцями, Новочеркаськ — отаманськими донцями. Червоні дали спокій добровольцям і повернули фронт проти нового ворога — німців.

Добровольці могли перепочити, підлікувати поранених, зібратися з силами. Насамперед необхідно було поповнити матеріальну частину армії.

Всі станції від Тихорєцької до Батайська були забиті величезними запасами воєнних матеріалів для контрнаступу червоних, що готувався на Ростов. Генерали Марков, Богаєвський і Ерделі трьома колонами кинулись у найближчий тил червоних, на станціяхКриловська, Сосика і Новолеушковська розбили ешелони, висадили в повітря бронепоїзди і з величезною здобиччю відійшли назад у степ. Наступ Червоної Армії на німців був зірваний.

Вивихнуте плече, невеличкі подряпини, що їх дістав Рощин у боях, загоїлись. Він зміцнів, засмаг і за останні дні в тихій станиці поправився.

Завдання, що мучило його, як душевна хвороба, з самої Москви — помститись більшовикам за ганьбу, — було виконане. Він мстився. В усякому разі, він пам’ятав одну хвилину… Підбіг до залізничного насипу… Була перемога… Тремтіли коліна, било в скроні. Він зняв м’якого кашкета і витер ним штик. Зробив це мимоволі, як старий солдат, що береже чистоту зброї. У нього не було колишньої божевільної ненависті — свинцевих обручів на черепі, крові, що заливає очі. Він просто — наздогнав ворога, увігнав лезо й витер його; значить, мав рацію, мав? Прояснілий розум силкується збагнути, — чи має він рацію? Так? Має? То чого ж він питає самого себе про це?