Ходіння по муках

Була неділя. Правилось у станичній церкві. Рощин спізнився, потинявся на паперті серед свіжовибритих потилиць і побрів за церкву на старе кладовище. Походив по траві, де цвіли кульбаби, зірвав травинку і, кусаючи її, сів на могилку. Вадим Петрович був чесною і — як говорила Катя — доброю людиною.

З напіввідчиненого, заснованого павутинням вікна лунав спів дитячих голосів, і густі возгласи диякона здавались такими гнівними й нещадними, що — от-от — зараз злякаються дитячі голоси, пурхнуть, полетять. Мимоволі думки Вадима Петровича стали блукати по минулому, немовби шукаючи світле, найбільш безгрішне…

Він прокидається від радості. За чистим високим вікном — весняне небо, темно-синє, — такого неба він не бачив з того часу ніколи. Чути, як шумлять дерева в саду.

На стільці коло дерев’яного маленького ліжка лежить нова сатинетова сорочка — голуба з крапкою. Від неї пахне неділею. Він думає про те, що робитиме цілий довгий день і з ким зустрінеться — це так звабливо й радісно, що хочеться ще полежати… Він дивиться на шпалери, де повторюються: китайський будиночок із загнутим дахом, крутий місток і два китайці під зонтиками, а третій китаєць, у капелюху, схожому на абажур, ловить з містка рибу. Добрі смішні китайці, як їм хороше живеться в будиночку коло річки… З коридора чути голос матері: «Вадиме, ти скоро? Я вже готова…» І цей милий, спокійний голос лунає по всьому його життю удачею і щастям… В крапчастій сорочці він стоїть коло матері. Вона в пишному шовковому платті. Цілує його, виймає з свого волосся гребінь і причісує йому голову: «Ну от, тепер добре. Поїдемо…» Спускаючись широкими сходами, вона розкриває зонтик. На підметеній площадці, із слідами мітли на землі, ледве стоїть нетерпляча тройка рижих: лівий підпряжний крутиться, солідний корінний у голоблях вибив яму копитом. Кучер, ситий і задоволений, в малинових рукавах, в оксамитній безрукавці, обертає пугачовську бороду, говорить: «З празничком». Мати зручно умощується в колясці, нагрітій сонцем. Вадим тулиться до матері іЛд щастя й передчуття — як зараз засвище вітер у вухах, полетять назустріч дерева. Тройка летить, об’їжджаючи садибу. Ось і широка вулиця села, — поважно кланяються мужики, кудкудачуть кури, вибігаючи з-під коліс. Біла ограда церкви, зелений луг, берізки ще з дрібним листячком, під ними скособочені хрести, могилки… Паперть із старцями… Знайомий запах ладану…