Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
— Це правда. Гарантій немає, — відповів Ґанелон. — До того ж, я не хотів би, щоб ти покладався там на звичайну зброю. То ж особливе місце. Ти сам казав — це дивний уривок Тіні, що пливе в небі. Навіть якщо ти придумав, як використовувати порохові рушниці в Амбері, не факт, що ці ж правила спрацюють і в небесному місті.
— Це ризиковано, — погодився я.
— А щодо арбалета, то припускаю, сильний порив вітру відноситиме стрілу щоразу, коли ти стрілятимеш.
— Боюсь, я тебе не розумію.
— Камінь. Бранд пройде з ним певну частину первинного Лабіринту. Там він мав удосталь часу поекспериментувати з ним. Як гадаєш, він міг уже частково налаштувати Камінь на себе?
— Не знаю. Я не дуже розуміюся на процесах, які тут задіяні.
— Я просто хочу вказати, що коли все так і буде, то Бранд, певно, зможе використати кулон для власного захисту. У Каменя можуть бути якісь властивості, про які ти нічого не знаєш. Я кажу ось про що: не можна сподіватися, що його вдасться вбити на відстані. Я так само не хотів би, щоб ти сподівався повторити з Каменем той самий фокус, що й минулого разу — не в тому разі, якщо Бранд уже частково отримав контроль над ним.
— Ти справді змальовуєш усе в темніших тонах, ніж уявляв собі я.
— Але, можливо, мій варіант реалістичніший?
— Погоджуюсь. Продовжуй. Ти казав, що маєш план.
— Так і є. Гадаю, Бранда взагалі не можна пускати до Лабіринту, бо щойно він ступить на нього крок — імовірність катастрофи різко зросте.
— І ти вважаєш, що я не встигну дістатися туди вчасно, щоб не пустити його?
— Якщо Бранд справді може миттєво переноситися з місця на місце, а тобі доведеться здійснити довгу мандрівку, тоді ні. Певен, він просто чекає на сходження місяця, і щойно місто набуде форми, він миттю опиниться всередині, якраз перед Лабіринтом.
— Бачу проблему, не бачу розв'язання.
— Її розв'язання таке: ти не підеш до Tip-на Ноґта цієї ночі.
— Зажди хвилину!
— Сам зажди, дідько б тебе вхопив. Ти сам привіз майстерного стратега. Слухай краще, що він тобі каже.
— Гаразд, я слухаю.
— Тобі доведеться погодитися з тим, що ти можеш не потрапити до палацу вчасно. А от дехто інший може.
— Хто і як?
— Отже, так. Я щойно зв'язувався з Бенедиктом. Він уже повернувся. Зараз він в Амбері і стоїть цієї миті в Залі Лабіринту. Наразі він уже мав би завершити його проходження і стояти в центрі, очікуючи. Ти маєш дістатися підніжжя сходів до небесного міста. Там ти чекатимеш, поки зійде місяць. Щойно Tip-на Ноґт набуде форми, ти зв'яжешся з Бенедиктом через Козир. Скажеш йому, що все готово, і він скористається силою Лабіринту в Амбері, щоби перенести себе на Лабіринт в Tip-на Ноґті. Байдуже, наскільки швидко рухається Бранд, таке йому не по зубах.
— Я розумію переваги, — сказав я. — Це найшвидший спосіб перенести людину туди, а Бенедикт справді дужий чоловік. У нього не виникне труднощів у бою з Брандом.
— А ти певен, що Бранд не здійснить додаткових спроб себе захистити? — запитав Ґанелон. — Враховуючи все, що я чув про цю людину, він дуже хитрий, хоч і ненормальний. Він може передбачити подібний виверт.
— Можливо. Маєш якісь припущення щодо його дій?
Ґанелон махнув рукою, ляснув себе по шиї і посміхнувся.
— Жук, — сказав він. — Перепрошую. Набридлива дрібна комашня.
— Ти досі думаєш...
— Я думаю, що тобі краще підтримувати зв'язок з Бенедиктом увесь час, поки він буде нагорі. Ось що я думаю. Якщо переможе Бранд, тобі миттю доведеться витягувати Бенедикта, щоби врятувати його.
— Звісно. Але тоді...
— Тоді ми програємо перший раунд. Таке припускається. Це ще не гра. Навіть якщо Камінь переналаштується на Бранда, йому, аби завдати справжньої шкоди, доведеться повернутися до первинного Лабіринту, а ти там поставив охорону.
— Так, — погодився я. — Здається, ти все врахував. Мене дивує твоя швидкість.
— У мене була купа вільного часу, а це може мати дуже погані наслідки, якщо не зайняти себе міркуваннями. Я так і зробив. А тепер, гадаю, тобі слід дуже швидко рухатися. День ось-ось закінчиться.
— Згоден, — сказав я. — Дякую за гарні поради.
— Прибережи свої подяки, коли ми побачимо, що з того вийде, — сказав він і обірвав зв'язок.
— Звучало як справді щось важливе, — сказав Рендом. — Що трапилося?
— Гарне питання, але весь мій час вичерпано. Щоби почути кінець історії, вам треба дочекатися світанку.
— Я можу тобі чимось допомогти?
— Насправді, — сказав я, — так. Чи могли б ви їхати на одному коні або перенестися через Козир? Мені потрібна Зірка.
— Авжеж, — сказав Рендом. — Без проблем. Щось іще?
— Так. Зараз найголовніше — швидкість.
Ми рушили до коней.
Я кілька хвилин гладив Зірку, а тоді скочив у сідло.
— Побачимося в Амбері, — сказав Рендом. — Успіху.
— В Амбері, — погодився я. — Дякую.
Я повернув коня і попрямував туди, де знаходилися сходи в небо. Тінь від моєї гробниці видовжувалася у східний бік.
13
На найвищому гребені Колвіра є кам'яні виступи, що скидаються на три сходинки. Я сів на найнижчу з них і чекав, що трапиться там, угорі. Для цього необхідні були ніч і місячне сяйво, тож половину вимог уже виконано.
На заході й північному сході купчилися хмари, які насторожували мене. Якщо вони повністю огорнуть місяць, Tip-на Ноґт може розтанути. Саме тому, блукаючи там, завжди варто мати помічника на землі, який забере тебе, якщо міст навколо тебе зникне.
Однак небо над головою було ясним і мерехтіло знайомими зорями. Коли зійшов місяць і сяйво його впало на камінь, де я сидів, зринули сходи в небеса, що, простягаючись увись, вели до Tip-на Ноґта, відображення Амбера в нічному повітрі.
Я стомився. Забагато всього трапилося останнім часом. Враз можливість відпочити, зняти черевики, розтерти ноги, простягнутися й прихилити голову — хай навіть на камінь — стало справжньою розкішшю, тваринним задоволенням. Я загорнувся у плащ, аби захиститися від холоду. Зараз би точно не завадили гаряча ванна, ситна їжа і ліжко, от тільки про них лишалося тільки мріяти. Цілком достатньо було і мого короткого перепочинку, який дозволяв думкам сповільнити свій плин, м'яко, споглядально кружляючи над подіями дня.
Стільки всього... але тепер принаймні я забув відповіді на певні запитання. Звісно, не на всі, але достатньо, щоб утамувати, принаймні на певний час, спрагу мого мозку... Тепер я трохи розумів, що ж трапилося за час моєї відсутності, краще міг оцінити, що відбувається зараз, і збагнути, що ж потрібно зробити — тобто, що маю зробити саме я... І я радше відчув, аніж збагнув свідомо, що вже тримаю в руках елементи великої мозаїки, яка виростає переді мною. Лишається тільки з'єднати їх і правильно припасувати. Ритм останніх подій, особливо сьогоднішніх, не давав мені часу поміркувати. От тільки певні елементи повертаються дивними кутами...
Мене відволік рух угорі, ледь помітне мерехтіння у вищих шарах повітря. Я повернуся, а тоді встав, розглядаючи небокрай. Світло промчало над морем до точки, де зійде місяць. У поле зору потрапила крихітна блискуча арка. Хмари також трішки змістилися, але не настільки, щоби завдавати клопотів. Я підвів очі, але місто над морем ще не постало. Я витягнув Козирі, поталірував їх і спинився на Бенедиктовому.
Відігнавши сонливість, я вдивлявся в місяць, що здіймався над водою, відкидаючи світловий хвіст на хвилі. На межі видимості високо в небі вимальовувалися обриси. Місячне світло все яскравіше окреслювало їх то там, то сям. Перші лінії, тоненькі, наче павутинка, замріяли над скелею. Вивчаючи Бенедиктову карту, я потягнувся до нього...
Холодне зображення ожило. Він стояв у залі з Лабіринтом, посеред візерунка. Ліхтар виблискував біля його лівої ноги. Він відчув мою присутність.